Наприкінці листопада—початку грудня у Чернігові відбулися публічні читання п’єси Юрія Вєткіна «Новітня історія іграшок». 21 грудня читання п’єси також відбулося у Театрі ветеранів у Києві.
Юрій Вєткін — нове ім’я в українському театрі. Він — драматург-ветеран, який поклав в основу своїх перших текстів власний бойовий досвід. Його п’єси «Госпітальна рапсодія» (про облогу Чернігова у 2022 році) та «Вибух» (особиста історія втрати ноги) потрапили до довгих і коротких списків національних драматургічних конкурсів. А несподівана комедія «Макарій з Вальгалли», сповнена чорного гумору, увійшла до шорт-листів одразу двох конкурсів — «Липневий мед» і «Тиждень актуальної п’єси».
Мистецький досвід Юрія — наочний приклад того, як театр може стати рятувальним колом для ветеранів війни. Ще зовсім нещодавно він воював у складі 95-ї десантно-штурмової бригади, з початку повномасштабної війни обороняв Чернігів у лавах 1-ї окремої Сіверської танкової бригади, а 5 березня 2022 року зазнав важкого поранення та проходив медичну й психологічну реабілітацію. У 2024 році Юрій долучився до першого набору проєкту «Театр ветеранів», що стало новим, несподіваним поворотом його життя.
У Театрі ветеранів, ініційованому відомим драматургом і військовослужбовцем Максимом Курочкіним, військових навчають не лише писати власні тексти й шукати для них сценічну форму, а й допомагають опрацьовувати емоційні та травматичні переживання, що залишилися після фронту.
«Для багатьох захисників це можливість уперше розповісти свою історію так, як вони самі її відчувають, — пояснює Максим Курочкін. — Хтось пише прямо і гостро, хтось шукає образи й метафори. Головне — з’являється безпечне місце, де можна винести свою правду й не залишатися з нею наодинці».
Подібні програми десятиліттями працюють у США, Британії та інших країнах: театр, спільне письмо і читання текстів допомагають людям вийти зі стану «я сам на сам зі страшним досвідом» і повернутися до життя поруч з іншими. В Україні ж такий підхід сьогодні є надзвичайно актуальним, і театр може стати одним з арттерапевтичних інструментів підтримки та психологічного зцілення наших захисників.
Школа Театру ветеранів надихнула Юрія на власний проєкт: разом із однодумцями він створив у Чернігові подібний ветеранський театр — «Серцевір», у якому задіяні ветерани, члени їхніх сімей та активісти-волонтери. Нова п’єса Юрія, яку наразі репетирують, націлена саме на опрацювання травматичного досвіду війни.
«Мені хотілося написати історію про героїню, яка втратила на війні близьку людину, вислухати її почуття, підтримати та разом із нею відшукати сенс подальшого життя. Я хотів створити текст із психологічним або навіть терапевтичним ефектом — м’яко, через метафори, показати різні можливі шляхи виходу з кризи», — каже Юрій.
Саме тоді й виник образ, який згодом став ключем до майбутньої п’єси, — зламані іграшки: «У нас у виставі «Госпітальна рапсодія» грали ветерани без верхніх та нижніх кінцівок, і я подумав, що вони дуже схожі на кинуті, непотрібні дитячі іграшки — з відірваними кінцівками, без волосся, без ока, з обгризеними вухами. Я вирішив використати цей образ як метафору ветерана, який повернувся з війни і також став непотрібним, кинутим».
Втім, за словами драматурга, ті самі іграшки стають для героїні, яка втратила чоловіка, об’єктами теплих спогадів — образами минулого, коли все було добре. Для неї «ремонт» і перетворення старих, забутих іграшок на нові, з іншим наповненням і функціями, ніби стає сенсом подальшого життя та вказує шлях до відновлення.
Репетиційний процес, зізнається Юрій, не є простим: «Деякі актриси виходили з проєкту, бо не могли відділити свою роль від особистих переживань власного горя. Чоловіки-ветерани не хотіли грати комедійних персонажів, які, на їхню думку, могли принизити статус мужнього воїна перед побратимами. Хтось із чоловіків залишав проєкт, повертаючись після лікування та реабілітації до війська».
Попри це учасники театру наполягають, щоб у виставі брали участь саме ті, хто безпосередньо залучений до захисту України. Тож у читанні п’єси «Новітня історія іграшок» грають ветерани, матері та дружини солдатів, а також діючі військовослужбовці.
Читання у Чернігові — одна з цілої низки подібних подій, що нині відбуваються у прифронтових містах України. Влітку у Харкові пройшов фестиваль сучасної драматургії «Драма спринт», який представив усі п’єси-переможниці драматургічних конкурсів 2024 року та зібрав театральних фахівців із Чернігова, Сум, Миколаєва, Одеси, Херсона, Дніпра й Запоріжжя. Тепер у всіх цих містах тривають читання сучасних українських п’єс про війну, кожне з яких супроводжується живими дискусіями з глядачами про значення театру в суспільному житті.
Проєкт має назву «Драматургія змін: театральна мережа для суспільного діалогу». Його підтримує фонд «Відродження», а ініціатором виступив харківський Театр на Жуках, який уже кілька років працює над створенням сталих інструментів просування сучасної драми на театральну сцену.