У грудні каналу ICTV2 виповнилося три роки. Він запускався у найскладніший час — після повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли основний канал ICTV став частиною марафону «Єдині новини». Завдання здавалося майже неможливим: зберегти багаторічні напрацювання та дати глядачеві якісний український контент, коли індустрія фактично зупинилася.
Сьогодні ICTV2 впевнено тримає третю сходинку в телерейтингах, роблячи ставку на кінопоказ та original-контент, зокрема серіали. За 3 роки в ефір вийшло 10 сезонів нових франшиз або продовжень вже культових серіалів. Про виклики виробництва у час великої війни, зйомки під ракетами та феномен «народних» серіалів поговорили з креативним продюсером телеканалу Дмитром Хрипуном.
— Дмитре, ICTV2 запускався тоді, коли кінопроцес в Україні завмер. Який з ваших серіалів став першопрохідцем каналу в нових реаліях і чому саме він?
— Найпершим серіалом часу повномасштабного вторгнення для мене став третій сезон судово-медичного серіалу «Розтин покаже». «Розтин 3» — це вже воєнний сезон. Ми знімали його з усією атрибутикою часу: тривоги, відключення світла, діалоги про війну, протитанкові їжаки в кадрі. Це була картинка «нового» Києва.
До того ж у нас і герої військові зʼявилися. Війна змінила не лише локації, а й склад команди. Наш актор Михайло Доценко пішов у ЗСУ. Ми не стали це приховувати від глядача — просто перенесли реальність у сюжет. У серіалі ми сказали, що його герой Ростик зараз у війську, а його місце лаборанта в бюро зайняв брат Свят (актор Федір Гуринець).
— Як війна вплинула на економіку виробництва? Наскільки «подорожчав» серіал порівняно з довоєнним 2021 роком?
— На початку 2023-го бюджети були взагалі вдвічі меншими від того, що ми могли собі дозволити в довоєнний час. Тому що нічого не знімалося, і ми практично на волонтерських засадах створювали контент. Але з часом, коли Київську область звільнили, і стало зрозуміло, що війна та бойові дії будуть довготривалими — прийшло розуміння, що контент має існувати, мають створюватися якісь історії. Тож бюджети збільшились, але вони досі не більші, ніж довоєнні.
Зараз, через те що все зросло в ціні, щороку до вартості історії додається близько 15% — враховуючи інфляцію та ріст цін. Ми вимушені додавати до ціни, бо все зростає: і продукти, і паливо.
— Що «тягне» ціну найбільше під час зйомок?
— Ти маєш враховувати те, що в тебе немає світла на майданчику. А через те, що ти не можеш під’єднатися до мережі, потрібен потужний генератор, а це окрема опція витрат. Плюс повітряні тривоги: це час, на який знімальний процес має зупинятися, і це теж коштує грошей. Тобто, якщо в тебе є 12-годинна зміна, і за цей час, умовно, лунає 6 годин тривоги, значить, половину дня ти просто не знімав, хоча всім треба платити.
А ще маєш враховувати ризики обстрілів. Був випадок, коли знімальний майданчик «Розтин покаже» взагалі посікло уламками ракети. На щастя, тоді ніхто з команди не постраждав.
— До всього додається й емоційне навантаження на команду?
— Так, як на мене, найжорсткіший момент був під час зйомок екшн-серіалу «Служба 112». Ми знімали масову сцену майже зі всім акторським колективом, це була видовищна сцена про повернення з полону брата головного героя Верещака (актор Олег Гоцуляк — прим.). Радісна, що додає сил: вся Служба 112 як одна родина.
І тут прийшла звістка про загибель актора Юри Філіпенка. Це був жах. Весь колектив подавлений, у когось не витримали нерви — хто був в тісних з ним стосунках. А це була середина знімального дня, треба було продовжувати працювати, зібратись. Натягнути посмішку і знімати. От нещодавно ще раз в ефірі каналу дивився цю сцену і ніби знову там опинився. Втрати — це теж реалії сьогодення.
— Проте навіть за таких умов вдається знімати серіали?
— Звісно, люди викручуються, і знімальні групи знаходять вихід. На проєктах, які я особисто знімав, були моменти, коли ти намагаєшся зібрати групу в локації, де можна зайти в бомбосховище і продовжити знімальний процес там. Але це відбиток часу, який додає вартості проєкту.
А буває таке, що, наприклад, раптово закривають USAID, і тобі просто не вистачає коштів, щоб закінчити виробництво серіалу, які вони повинні були надати.
— Йдеться про чималу суму в мільйонах доларів?
— Гривні, звісно. В Україні зараз немає таких бюджетів. Просто кейс із життя: показав стілшоти (кадри з серіалу — прим.) серіалу «Повернення» знайомим ізраїльтянам. Їм тема реінтеграції ветеранів близька, вони у війні довше за нас. Спершу їхні канали казали: «Зніміть і покажіть», не дуже вірили в результат. Але щойно побачили картинку — одразу запропонували копродакшен. А коли дізналися, що наш бюджет серії у понад пʼять раз менший, ніж у них, то дивилися на мене широкими очима. Вони щиро не розуміють, як за такі гроші можна видавати таку якість.
Я возив «Повернення» в Німеччину на фестиваль Seriencamp Festival (всесвітньо відомомий німецький фестиваль, присвячений показу телесеріалів у Кельні — прим.), і там теж здивовано на мене дивилися. Мовляв: «Це у вас знято? Це так знімають в Україні?». Так, знімають. «Ти ж в Києві живеш, там же ракети літають?», «Так, літають, але живу в Києві і знімаю».
«Повернення» — 8-серійне драмеді про реінтеграцію ветеранів та ветеранок до цивільного життя після повернення з фронту. Головні ролі виконали актор Олександр Рудинський та його колега-актор, чинний військовослужбовець Євген Григор’єв. Прем’єра запланована на лютий 2026 року. Трейлер серіалу можна переглянути за посиланням.
— Які ще неочевидні складності до знімального процесу додала війна?
— Ми більше не можемо вільно використовувати піротехніку чи знімати постріли в місті. Навіть із бутафорською зброєю ходити вулицями небезпечно — реакція перехожих та поліції (тебе можуть затримати) буде миттєвою. Не можна літати коптером — це теж заборонено, а це величезне обмеження для красивих планів.
І найважливіше — етичний момент. Людина у військовій формі в місті — це тригер. А якщо за сюжетом нам треба зняти актора в російській формі? Для цивільних, які проходять повз, це жах. Ми маємо бути дуже обережними, щоб не травмувати людей навколо. Не всі розуміють, що це може бути кіно, бо ми живемо в таких обставинах. Якщо ти побачиш зброю чи дрон — людей це жахає. І я їх розумію.
— Як саме ідея стає серіалом? Який шлях проходить проєкт від першої думки до моменту, коли ми вмикаємо телевізор?
— По-різному. Буває, ти розумієш напрям чи тему, на яку хотів би поговорити, і від цього народжується концепт. Так було з «Поверненням» — почув фразу від військовослужбовиці і зрозумів, що треба на цю тему поговорити. А далі вже придумав сам концепт серіалу.
А бувають історії, коли просто прийшла ідея: ти щось помітив, прочитав, чи з'явився новинний факт, і ти подумав: «А цікаво було б, якщо...». Так виникла концепція «Служби 112», до якої поступово складав цей пазл у голові, посилаючись на особистий досвід, та ресерч.
Я не вірю в сценарії, написані «з голови» в кабінеті. До прикладу, коли розробляв «Службу 112», був на чергуванні на пожежній станції, для «Повернення» провів три десятки інтервʼю із ветеранами, військовими, реабілітологами та психологами, а коли розробляв проєкт про військовий полігон, прожив там із військовими тиждень, щоб зрозуміти, як все влаштовано, і дізнатись про них більше.
— На якому етапі ви розумієте, що з цієї «історії з життя» вийде серіал?
— Спочатку ми створюємо заявку на рівні логлайну: хто герой і про що цей світ. Якщо канал чи інвестор каже «ок», починається створення «Біблії». Це фундаментальний документ. У ньому прописано все: детальні психологичні портрети героїв, опис світу і «таблиця горизонту». Це наш навігатор, де ми бачимо розвиток кожної серії до самого фіналу ще до того, як написане хоча б одне слово діалогу.
— Тобто сценарій — це вже фінальний етап підготовки?
— Саме так. Якщо це детектив («процедурал»), ми пишемо перші дві серії, щоб перевірити, чи працюють кейси. Якщо історія наскрізна («горизонтальна»), обов'язково пишеться пілотна серія. Автор отримує від нас затверджений «горизонт» і починає «одягати» його в діалоги. Це дозволяє всій команді розуміти логіку руху історії та не втратити сенси по дорозі.
— Попри всі труднощі, ICTV2 видає успішні прем’єри. Які проєкти ви вважаєте головними перемогами каналу?
— Моя особиста гордість зараз — це «Повернення» (прем’єра запланована на лютий 2026-го). Тому що багато вклав емоційно в нього, і я дуже хочу, щоб люди вже подивилися це драмеді. Ну і плюс серіал порушує ті теми, якими я живу на зараз, і мені це важливо. Якими живуть тисячі людей в Україні.
Це чесна історія про ветеранів, у яку ми вклали душу. Там знялися Олександр Рудинський та Євген Григор’єв, який сам є чинним військовим.
Якщо говорити про цифри та глядацьку любов, то тут лідирують «АТП Перевізники» та «Розтин покаже». «Розтин» — це франшиза, до продовження якої я долучився, а «АТП» — ми починали разом з продакшном, ми партнери абсолютно.
«АТП Перевізники» за цифрами, за всіма показниками — це найуспішніший проєкт ICTV2 зараз. Чому «Перевізники» так «зайшли»? Бо це про нас. Це історія про неідеальних, але щирих нас, про пригоди, які стаються в дорозі, і все це розповідається через історію двох напарників-водіїв. Там є той самий народний гумор, який допомагає виживати.
Головне з любов’ю ставитись до історії, яку ти придумав і вірити в неї, тоді і люди починають її любити.
