Дивитися українське кіно ми любимо, практикуємо, і подекуди навіть вважаємо себе експертами. Ми — це авторка цієї колонки, у якої місцями роздвоєння особистості. Одна особистість ніжно любить українських кіновиробників, а інша хоче обгівняти те, що гідне бути обгівняним. Днями мені довелося потрапити на до-допрем’єрний показ фільму Ірини Громозди «Всі відтінки спокуси».
Буває, подивишся кіно, і відчуваєш гостру потребу поділитися зі світом своєю цінною думкою — що не так з тим фільмом. Але жодна «цінна думка» не зрівняється з епітетами і метафорами, якими криють власне кіно його виробники. Прямо-таки рекомендую коли-небудь потрапити (як я в цьому випадку) на технічний «прогон» фільму, коли знімальна група сидить і дивиться фінальний монтаж свого творіння саме для того, щоб знайти в ньому баги. Щоб до моменту потрапляння на очі глядачам встигнути їх виправити.
При цьому режисер, монтажер і продюсер — це люди, яким співчуваєш в цьому найбільше. Бо їм те кіно доводиться бачити сотні разів. Інша справа я зі своїми свіжими враженнями.
Звісно, я знала сюжет заздалегідь. Ба більше, я знала каст і деталі знімального процесу. З продюсеркою і головною акторкою фільму ми якось задовго до початку знімального процесу гуляли Лондоном вночі і вона поділилася, що на головну чоловічу роль вони з режисеркою розглядають Володимира Дантеса. Манірна лондонська публіка, напевно, вусмерть перелякалася від того, як голосно я верещала від захвату. Бо вже декілька років мріяла, щоб нарешті хтось зняв його в кіно. Я не фанатка його пісень, але вважаю його одним із найцікавіших персонажів українського медіапростору. Його акторський потенціал здавався мені настільки очевидним, що зовсім незрозуміло, як він так довго залишався поза великим екраном. Тим паче із такою підходящою для кіноекрану зовнішністю.
Але менше з тим, давайте ближче до самого фільму.
Сюжет — інтерпретації історичної правди. Тобто, береться факт і навколо нього створюється вигадана історія. Факт: винахід першої у світі гасової лампи львівським фармацевтом Йоганом Зехом. Людина, винаходом якого людство користувалося від середини XIX століття і аж до масового поширення електричної лампи, не отримала жодного зиску від своєї ідеї. Бо він так і не запатентував його.
Отже, сюжет «Всіх відтінків спокуси» розповідає нам про доньку Йогана Зеха, Амелію. Вона спадкоємиця будинку, де, гіпотетично, захований документ, який міг би принести мільйони будь-кому, хто зареєстрував би юридично винахід Зеха на своє ім’я. Відповідно, Амелія стає ласим об’єктом для полювання на її ефемерні статки.
Тут і з’являється герой Володимира Дантеса — Томаш. З одного боку, його мета — знайти в будинку потрібний документ і отримати всі фінансові бенефіти. З іншого — він сексі-пексі персонаж, на якому неконтрольовано сексуально зациклюється головна героїня. Але його завдання — переконати її в тому, що вона потроху сходить з розуму, щоб безперешкодно вертіти свої «дєлішки».
Коли ви побачите Томаша на екрані, то зрозумієте, чому фільм називається «Всі відтінки спокуси». Бо оператор з режисеркою наексплуатували вволю очі і погляд Володимира Дантеса. З усіх боків. Якими тільки відтінками там не виблискували ті зіниці з різних ракурсів. Бачили очі творців стрічки, що брали. І не просто бачили, а свідомо обирали.
Чесно кажучи, як глядачка, яка від початку вболіває за Дантеса, незважаючи на те, що його герой за замовчуванням — чисте зло, я могла би дати його персонажу пораду: не ускладнювати. Оцей весь газлайтинг і складні схеми… Перемудрив пан. З такою емоційною залежністю Амелії від Томаша «витанцювати» ті документи у неї можна було б, напевно, і простіше.
А от інші ускладнення у вигляді покоївки та кухарки в будинку молодят навряд чи можна було б нівелювати так просто. Тобто на Амелію полюють абсолютно всі персонажі фільму. Окрім епізодичних і Даніеля Салема.
Про Салема скажу окремо. Хоч у нього і не так багато екранного часу. Та ще й частина того часу — за зачиненими дверима, його навіть в кадр (закреслено) в хату не пустили. Творці «Всіх відтінків спокуси», схоже, знайшли оптимальну для нього роль. Коли він, завдяки своїй розкішній фактурі, зазвичай грає головних героїв — коханців, частенько доводиться якщо не кринжувати, то поблажливо списувати його акторську гру на специфіку легкого жанру. Тут же була ідеальна доза Даніеля.
А от чого було замало, на відміну від численних проходок і пробіжок Дантеса по коридорах та сходах (дякую режисерці за це, до речі, красиво, нічого не скажеш), на відміну від оптимальної кількості реплік Салема, так це стосунків. Я, звісно, розумію, що це триллер. Що нам і так зрозуміло, хто що і до кого відчуває. Але ж так хотілося більше відчути Амелію, чому вона так довіряла Томашу (само собою, якщо не враховувати, що той Томаш виглядає як Дантес).
Можливо, він відкрив для неї нюанси сексу? Можливо. Його в фільмі було повно. Але переважно в наркотичному стані героїні, тому це скоріше були красиві образні відеокліпи, ніж сюжетні сцени.
Можливо, він, як кожен поважаючий себе аб’юзер, на початку стосунків влаштовував «лавбомбінг», турбувався про неї, планомірно закохував в себе? Можливо. Але ми їх застаємо вже коли вони одружені і приїздять в будинок, в якому треба шукати такий бажаний для Томаша документ.
Тож, якби до «Всіх відтінків спокуси» зняли пріквел із розповіддю «історії кохання» Амелії і Томаша, я б подивилась.
А тепер ми плавно підходимо до того, заради чого на це кіно варто йти в кінотеатр, навіть якщо ви не фанат жанру триллера, навіть якщо ви не розділяєте нераціонального захвату авторки тексту від Володимира Дантеса, навіть (і особливо!) якщо ви скептично ставитеся до вітчизняного кіно.
Ще з часів першого сезону «Кави з кардамоном» продюсерка Олена Лавренюк встановила неймовірно високу планку краси в костюмних проєктах. В кінотеатрі це буде важко, але коли фільм вийде на платформах, то я буду стопати покадрово кожну появу Амелії в кадрі і роздивлятися її сукні та аксесуари. В поєднанні з красою самої акторки (тієї ж таки Олени Лавренюк) кожен образ вийшов гідним постеру чи розвороту якогось журналу.
Але не лише головні герої відповідають в цьому проєкті за красу. Тут постаралися і художник-постановник, і оператор, і монтажер. Окремий реверанс в бік композитора і всіх пісень, які звучать у фільмі. Красиво, атмосферно й естетично тут абсолютно все. Згідна з кимось, хто виходячи із залу (а я підслуховувала) сказав, що це був візуальний оргазм. Але це я вже вам описувати не планую, сходіть самі подивіться. Хто ж за вас отримуватиме оргазм?
Матеріал підготувала Катерина Городнича