З 5 березня в українському прокаті — фільм Хлої Чжао «Гамнет», який є екранізацією однойменного роману Меґґі О’Фарелл. Світова премʼєра відбулася 30 серпня 2025 року на кінофестивалі у Тельюрайді. Пізніше стрічка отримала премію «Золотий глобус» як найкращий драматичний фільм року, а виконавиця головної ролі Джессі Баклі стала фавориткою у номінації на «Оскар» за найкращу жіночу роль.
Фільм умовно ділиться на дві частини: у першій глядач стає свідком знайомства та початку стосунків між Агнес (Джессі Баклі), яка має здатність бачити майбутнє, і Вільямом (Пол Мескал), учителем латини й згодом — драматургом. У другій половині стрічки помирає їхня дитина Гамнет, після чого мати усамітнюється і втрачає зв’язок із родиною та природою.
Чому «Гамнет» вартий уваги — розповідаємо далі у матеріалі.
Нова робота Хлої Чжао міцно закріпилася серед престижних номінацій і списків найкращих фільмів: від «Оскара» і BAFTA до десятки найкращих фільмів 2025 року за версією Американського інституту кіномистецтва. Увага до режисерки особливо посилилася після «Оскара» за найкращу режисуру за фільм «Земля кочівників» (2020), що зробило її другою жінкою в історії, яка отримала цю нагороду. У «Гамнеті» Чжао продовжує розкривати тему самотності, підсилену горем жінки, яка втратила дитину. Сама режисерка зазначає в коментарі для IndieWire, що ця історія «вимагає глибини й зрілості», щоб передати її на кіноекрані.
1. Жіночий погляд на материнську трагедію
Головне ядро фільму — Агнес, донька «лісової відьми», яка має власного яструба та тісно пов’язана з флорою і фауною. Хоча у картині показано й стосунки з її чоловіком, які спочатку не хотіли визнавати, Хлої робить акцент саме на долі жінки як матері.
Вже на початку стрічки глядач бачить перед собою дуже емпатичну, уважну і турботливу дівчину, на якій одружується Вільям і яка в наступні роки народжує трьох дітей. Її прекогніція приваблює майбутнього чоловіка, а сама Агнес має безцінні знання про трави. Вона наполягає на пологах у лісі, як і її мама та бабуся, що робить зв’язок із природою ще тіснішим. Однак після смерті Гамнета, якого їй не вдалося врятувати попри майже самовіддані зусилля, життя жінки кардинально змінюється. Контакт із природними силами слабшає, і вона поступово починає втрачати зв’язок зі світом.
Зображення такої материнської трагедії режисерка передала на найвищому рівні. Без зайвої гіперемоційності або істерик Хлої Чжао показує глядачам увесь біль і гіркоту Агнес, які вона нестиме до кінця життя. Можливо, епітомією її емоційної агонії є сцена, у якій на руках героїні від чуми помирає Гамнет. Тут жінка видає несамовитий крик, а потім продовжує тихо переживати цей біль.
2. Зображення різних шляхів боротьби з болем
Для Агнес і Вільяма після катастрофи життя розділилося на «до» і «після». Режисерка передає їхню скорботу по-різному, але обох героїв об’єднує частково добровільна ізоляція. Особливо це стосується матері.
Жінка втрачає зв’язок із природою, емоційно закривається від чоловіка і прагне пережити цей біль наодинці. Глядачеві може запам’ятатися невелика сцена, коли Агнес підіймається до порожньої кімнати, в якій помер Гамнет. Хлої тут передає повну спустошеність і муку, яку підсилює занедбана атмосфера. Наче мати ось-ось побачить привид хлопчика.
Вільям перетворює біль на творчість, увіковічнивши сина в трагедії «Гамлет». Він стає агресивнішим з акторами, проте під час показу п’єси заливається сльозами, нарешті випустивши скорботу назовні. Хоча Агнес спочатку не сподобалося, що чоловік ніби оскверняє пам’ять сина, зрештою вона піддається силі великої творчості, коли Вільям зміг зробити свого Гамнета безсмертним на сцені.
Як і в попередніх роботах — «Земля кочівників» та «Наїзник» — авторка показує головних героїв, які проходять непростий шлях у самоті. Це підкреслює велика кількість сцен, де персонажі сидять самі у великому світі — чи то в сімейному будинку, чи то за лаштунками театру. У «Гамнеті» подружжя хоч і взаємно підтримує одне одного (Вільям не закривається від Агнес, а вона відвідує п’єсу чоловіка), однак їм доводиться пережити початкове горе окремо, щоб упоратися з трагедією і продовжити жити й творити не лише заради одне одного та дітей, а й заради себе.
3. Хімія між головними акторами
Неозброєним оком помітні чуттєвість та звʼязок між Джессі Баклі та Полом Мескалем. У їхні стосунки, в яких згодом настає віддалення, глядачеві хочеться вірити. Гармонію видно мало не з першої сцени, коли Вільям помічає Агнес із яструбом на руці. Чуттєва перша близькість, весілля, сварки — усе це створює відчуття органічності на екрані.
Хоча з часом кожен герой самостійно переживає втрату дитини, між ними все ж відчутний зв’язок — ніби нитка, що поєднує їх попри тривалу відстань. Агнес відчуває Вільяма, а він, своєю чергою, дедалі сильніше прив’язується до дружини.
4. Зірковий каст
Завдяки сильній акторській грі глядач бачить складні стосунки героїв у їхній найважчий час. Джессі Баклі перетворилася на жінку, чия сила — материнська любов. Її теплота і турбота межують із певною таємничістю та потаємними знаннями. Акторка майстерно передала у фінальному епізоді тугу і ніжність, прийняття і смуток, коли героїня побачила, можливо, востаннє, Гамнета на сцені. Це — вершина сильного зв’язку між мамою і дитиною, який неможливо розірвати навіть попри смерть одного з них.
Заслуговує на увагу і Пол Мескаль, який перевтілився у Вільяма Шекспіра. Його амбівалентність — персонаж, розірваний між роллю чоловіка та драматурга в Лондоні — робить цю, ймовірно, однією з найкращих ролей у фільмографії актора. На одному рівні з героєм «Після сонця», Мескаль передав велич письменника і батька, чиєю єдиною здатністю є перетворювати тяжкість життя на витвір мистецтва.
Проте, не поступається і виконавець маленького Гамнета Джейкобі Джуп, люблячий брат, який віддав своє життя заради порятунку сестри. Публіка не зможе не помітити його любов до сімʼї, яка приведе його до самопожертви. В епізоді, де Гамнет хоче обдурити смерть та бере на себе чуму, викликає багато емоцій, бо тут Джуп передає страх перед кінцем життя та безумовну відданість своїй сестрі.
5. Використання чуттєвої музики
Одна з сильних сторін «Гамнета» — музичний супровід, який додає додатковий рівень емоційності та трагізму. Композитор Макс Ріхтер, номінант на Оскар за музику до цього фільму, зміг зробити історію ще більш зворушливою та щемливою: від другорядних сцен з Агнес до спроби врятувати Гамнета.
Особливо це помітно в кульмінації — премʼєрі «Гамлета». Для цього епізоду використано твір «Про природу денного світла». Музика в поєднанні з голосно вимовленими словами актора на сцені здатна викликати катарсис у глядача. Тут емоційність не надмірна і не недостатня, а така, яка дозволяє будь-кому відчути жах і поступове прийняття часом жорсткої реальності.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська