З 5 березня в українському прокаті — драма «Кутюр» французької режисерки Аліс Вінокур з Анджеліною Джолі в головній ролі. Уперше стрічка була показана в рамках Міжнародного кінофестивалю в Торонто 2025 року.
Фільм містить три сюжетні лінії. Перша розповідає про режисерку Максін, яка приїжджає до Парижа. Вона дізнається про свій невтішний діагноз і намагається поєднати початок лікування з бажанням зняти фільм. Друга лінія стосується початкової моделі Ади (Аньєр Аней) із Судану, яка відкриває модний показ. Вона стикається з непростими реаліями модельного бізнесу. І нарешті — візажистки Анжель (Елла Рампф), яка залишається в тіні моди та мріє видати роман, заснований на власному житті.
Яким вийшов «Кутюр» — розповідаємо далі.
Після «Проксіми» з Євою Ґрін та «Спогадів про Париж» Вінокур повертається на екрани, знімаючи головну зірку — Анджеліну Джолі. Сама акторка називає фільм «дуже особистим». «Він здавався настільки особистим, що, на мою думку, це, мабуть, єдина стрічка, яка не схожа на фільм», — говорить вона для Variety. Це цілком слушно, адже Джолі пережила втрату матері через рак яєчників, що перегукується з героїнею «Кутюр».
Відчуття інтимності не залишає до останнього, коли стежиш за історією Максін. Будучи режисеркою фільмів жахів, вона переживає розлучення і напружені стосунки з дочкою, що підкріплюється повною зайнятістю в роботі. Ми стаємо свідками персональної історії, де протагоністка починає жити заново, але вже зі страшним діагнозом.
На перший погляд, Максін — зібрана режисерка, яка горить своїм майбутнім фільмом. Але чим більше ми дізнаємося про її долю, тим сильніше вона розкриває свою вразливість і страх втратити не лише життя, а й зв’язок із дитиною. Ймовірно, найчуттєвіша сцена — коли лікар ставить їй невтішний діагноз, а героїня відмовляється в це вірити. Це викликає жаль і смуток. Водночас глядач може побачити не лише Максін, а й саму Джолі, яка, можливо, відчула цю сцену так, як проживала смерть матері. Саме тому це додає історії особливої сердечності — ми заглядаємо в саме її ядро.
Жіноча солідарність — одна з ключових тем цього фільму. Це простежується серед деяких персонажок: як Максін першою розповіла про свій рак і отримала підтримку у відповідь; або як Аді давали поради інші моделі чи допомагали на фотосесіях, адже вона не була готова до часом жорсткості індустрії моди. Анжель стикається з критикою з боку чоловіка-наставника щодо своєї книги: він не вірить у події, що сталися в її житті. Режисерка показує непросту жіночу долю в будь-якій професії — чи то в кіно, чи в моді, де кожна може зіткнутися з дискусіями або засудженням, особливо з боку чоловіків. Тому Вінокур говорить про силу єдності: жінкам важливо підтримувати одна одну навіть у дрібницях.
Коли героїня дізнається про рак, вона починає занурюватися в саморефлексію. Що їй робити далі? Як сказати про хворобу своїй доньці? Коли почати лікування та чи дійсно вона так скоро помре? Такі міркування про себе режисерка вписувала і в попередній роботі «Спогади про Париж», де протагоністка пережила теракт у ресторані. У «Кутюрі» Максін інколи вдається до аналізу своїх почуттів і емоцій — чи то перебуваючи в лікарні, чи в компанії з Антоном у готелі. Рефлексія допомагає жінці продовжувати жити й боротися зі страхом смерті навіть із таким діагнозом.
Весь фільм просякнутий високою модою. Глядач занурюється у світ бренду Chanel, де працівники створюють шедеври прямо на очах у публіки. Заглядаємо і за лаштунки модного показу, фотосесій, у роботу молодих моделей. Це особливо зацікавить ту частину глядачів, якій небайдужий моделінг. Тут Вінокур змогла відтворити таку атмосферу завдяки доречним коротким вставкам деталей, що демонструють процес створення одягу.
Хоча, за словами режисерки, фільм «не про моду», все ж вона пронизує всю роботу, що є як перевагою, так і недоліком. Аудиторія ніби дивиться не драматичний фільм, а документальну кінострічку, що розкриває шалений ритм і темп Паризького тижня моди. Складається враження, що така робота радше мала б показуватися на каналі FashionTV. Так, цікаво дивитися на легендарні сходи на rue Cambon. І той факт, що для «Кутюр» Chanel вперше дозволив використати в ігровому фільмі своє ательє і шоурум, заслуговує на увагу. Але чи має це смислове навантаження для історії Максін, яка крутиться у світі кіно? Наче така атмосфера відводить публіку від розповіді про головну героїню.
Попри те, що у фільмі фактично три основні лінії, акцент безсумнівно зроблено на персонажці Джолі. Наявність інших двох арок — героїнь Ади та Анжель — видається недоречною. Вони ніяк не розкривають сюжет Максін і, ба більше, відвертають увагу від режисерки та часом радше дратують. Особливо це стосується Ади, яка виглядає прісною і більше схожа на персонажку третього плану. Абсолютно непереконливо, що молода модель, яка втікає з Південного Судану, переступивши поріг модельних апартаментів, починає сумніватися у своїй роботі. Жодних передумов для бажання все кинути й повернутися до сім’ї не було: Аду, попри її скутість, підтримували інші дівчата. До неї ставилися досить лояльно і спокійно, оскільки саме її відібрали для відкриття показу. І навіть модель зі Східної Європи, яку зіграла українська модель Юлія Ратнер, вийшла набагато цікавішою і багатограннішою, ніж героїня Аньєр Аней. Ада — така персонажка, яку не згадаєш, поки вона знову не з’явиться на екрані.
Те саме стосується Анжель, яка з’являється у фільмі, ймовірно, лише на кілька хвилин. На відміну від Ади, до візажистки не ставляться так поблажливо, і цілком зрозуміло, що дівчина хоче змінити професію та слідувати своїй мрії — стати письменницею. Але, знову ж таки, чи має це сенс у «Кутюрі»? Єдина функція Анжель у фільмі — вона стає першою, кому Максін розповідає про рак. Однак що з нею сталося після показу, чи змогла вона й далі боротися за свій роман, попри невтішні відгуки ментора, і чи пішла вона з модельного бізнесу — глядач так і не дізнається (і чи хочеться про це знати?).
Фокус робиться на історії Максін, яка, попри емоційність, не доопрацьована до кінця. Спочатку цікаво занурюватися у світ виробництва фільму, пригадується певна атмосфера «Ірми Веп» Олів’є Ассаяса. Але після рішення режисерки розпочати хімієтерапію, появи ймовірних романтичних стосунків із колегою та невизначеності щодо Ади й Анжель фільм не залишає особливо яскравих вражень. «Кутюр» вийшов міксом кіно й моди, жіночої взаємодопомоги та непростого вибору, який залишає глядача в легкому здивуванні й нерозумінні. Приємного післясмаку картина не має, адже тут більше зайвого, що заплутує і не викликає ні емоційного відгуку, ні міркувань.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська