Як увійти в роль і на якийсь час стати іншою людиною? Відомий український актор театру та кіно Павло Текучев в ексклюзивному інтервʼю для Yabl розповів, з чого починається його робота над персонажем — від першого читання сценарію до занурення в його світ, час і обставини. Актор також поділився тим, як поєднує техніку та інтуїцію, як налаштовується на роль, а також розказав про невпевненість у професії та періоди сумнівів. Читайте про все далі в інтервʼю.
— З чого у вас зазвичай починається робота над новою роллю?
— Робота над новою роллю, звичайно, починається з першого прочитання сценарію. І далі є декілька шляхів: довгий, середній чи короткий, залежно від того, скільки є часу на адаптацію. Звичайно, найприємніше, коли є час на все і ти можеш зануритися, але, на жаль, не завжди він є. Першою справою, за можливості, намагаюся прочитати всю пов'язану літературу з цим твором, щоб краще розуміти самого автора. Прочитати літературу стосовно персонажа, якщо така є, від інших авторів.
Зрозуміти час, епоху, коли це відбувається, і почати по частинках збирати загальну картину. І потім від загального рухатись більше до конкретики. Але якщо говорити про початок, то, звичайно, це літературна частина.
— Ви більше довіряєте техніці чи інтуїції? Як ви до цього прийшли?
— Одночасно намагаюся використовувати і те, і те. Звісно, що починається все з власних технічних напрацювань. Але коли підключається інтуїція і виникає якесь внутрішнє відчуття, намагаюся чути його. Тому що зазвичай це щось вмикається сакральне, і до такого треба прислухатися, адже не можна одразу піддавати сумнівам і мозковому аналізу. Це треба прожити — ті відчуття, які приходять під час роботи над роллю. Прийшов до цього, звичайно, я лише з практикою і з часом, і з досвідом.
— Як ви зазвичай «входите» в персонажа? Є свої способи налаштуватися?
— Є певні дихальні техніки, інколи вони дуже допомагають. Для того, щоб кудись увійти, спочатку треба з чогось вийти. Зазвичай, для того щоб налаштуватися на якогось абсолютно не схожого на тебе персонажа, на якусь іншу особистість, треба самому стати як чистий лист, на якому можна написати щось нове. Для цього треба скинути з себе всю тяжкість свого буденного існування. І коли заходиш на майданчик чи на репетицію, можна зробити декілька глибоких вдихів-видихів з думками про те, що ти знімаєш з себе весь тягар, і тоді дійсно стає набагато легше перемикатися на когось.
— Чи змінюється ваш підхід залежно від того, це театр чи кіно?
— Загалом не можу сказати, що змінюється. Звичайно, це два абсолютно різні види роботи, але саме підхід до роботи з персонажем не можу сказати, що кардинально відрізняється.
Звичайно, концентруєш свою увагу на різних речах, тому що театр — це завжди історія від початку до кінця, тобто існування тут і зараз, і набагато ширше, більше, тому що глядацька зала налічує майже сімсот місць, і треба, щоб було видно з третього поверху, з останнього ряду, що відбувається в душі твого персонажа.
А в кіно — це зазвичай мікронюанси, мікродеталі, і все, що відбувається в цій душі, відображається лише в очах.
— Які ролі складніші — близькі до вас чи повна протилежність?
— Складніші все ж таки протилежні ролі, нема чого вигадувати. Вони при цьому і цікавіші теж, тому що ти відкриваєш собі грані, про які раніше, можливо, навіть не знав. Таке буває рідко, але буває.
— Що сьогодні найважче в професії актора в Україні?
— Відсутність впевненості в наступному дні. Ти не знаєш, яким буде життя країни в цілому. Усвідомлюючи її непостійність, важко відчувати себе впевнено, що зможеш залишатися в ній усе життя. Бувають великі злети і падіння та періоди очікування. Також важко буває, коли ти починаєш потроху розчаровуватися в собі, зокрема. Тому що здається, що в тебе зараз пауза не через те, що якісь обставини навколо складаються не так, а через те, що ти не підходиш. Але це така одвічна боротьба, з якої треба виходити.
— Чи буває, що режисер просить імпровізувати, а вам це не близько — або навпаки? Що ви робите в такому випадку?
— На щастя, у мене такого ще не траплялося. Зазвичай імпровізація виникає в момент, коли ти дуже добре стоїш на ногах і розумієш, чим живе цей конкретний персонаж. Коли ти ідеально знаєш його передісторію, його мотивацію, тоді можеш дозволити собі бути настільки легким та впевненим, щоб не йти за планом. Це, звичайно, найвища майстерність і найвища нагорода за твою роботу, коли в тебе виходить ця імпровізація. У мене бували такі моменти, і це дійсно найбільше щастя для актора.
— Після завершення проєкту ви легко «відпускаєте» персонажа?
— Переважно так. Інколи накатують спогади про те, наскільки важливою була для тебе робота саме над цією роллю, але самого персонажа відпускаю добре. Всі вони залишаються десь глибоко в мені, але прощатися треба вміти однозначно.
— Буває страх перед новою роллю? І якщо так — як ви з ним справляєтесь?
— Давно такого не було, але знаю це відчуття. Звичайно, воно більше присутнє на початку, коли ти не зовсім впевнений у тому, як будувати процес, лякає завжди невідомість. Коли є чіткий план, як діяти, страх відступає і натомість бере гору цікавість. І взагалі можу сказати, що кожна роль — це завжди маленький або великий, залежно від ролі, виклик. І це також одна з найцікавіших причин, чому люди сюди приходять — за відчуттям азарту. Коли щоразу перевіряєш себе на міцність: потягнеш чи ні, і знову наважуєшся на більше.
— Яку пораду ви б дали собі як студенту, який прийшов навчатися на акторську майстерність?
— Йти до кінця і серйозніше ставитися до будь-яких елементів навчання, тому що те, що здається на початку грою та пустощами, в результаті виявляється основою суті професії. Тому — ще серйозніше, ще глибше і до кінця віддаватися цьому процесу.