Вже незабаром на українські екрани виходить фільм «Backrooms: Залаштунки». Стрічка, заснована на одному з найвідоміших інтернет-горорів сучасності, переносить моторошний цифровий міф зі сторінок форумів на великі екрани.
Усе почалося у 2019 році з одного анонімного поста на популярній іміджборд-платформі 4chan. Під звичайною на перший погляд, але глибоко тривожною світлиною порожнього жовтого офісного простору з'явився короткий текст про нескінченний лабіринт аналогічних кімнат, з якого немає виходу. І це дало поштовх для створення однієї з наймасштабніших і найвпливовіших крипіпаст в історії. За кілька років стараннями користувачів містичних форумів цей похмурий цифровий всесвіт, що отримав назву Backrooms (Залаштунки), розрісся до глобального попкультурного феномену, і ось тепер, зусиллями культової кіностудії A24, він трансформувався у повноцінний повнометражний кінокошмар.
«Backrooms: Залаштунки» виходить у кінотеатрах України вже 28 травня. Аби підготуватися до занурення у цей нескінченний лабіринт, ми розповідаємо найцікавіші факти про створення фільму.
Творча команда: оскарівські номінанти в головних ролях, режисер-вундеркінд і досвідчені продюсери
Режисерське крісло проєкту зайняв Кейн Парсонс – юний візуальний геній, який став наймолодшим постановником в історії культової студії А24. Своє сходження він розпочав на YouTube-каналі Kane Pixels, де у віці всього 16 років самотужки за допомогою програми Blender створив та опублікував короткометражку «The Backrooms (Found Footage)» на основі тієї самої кріпіпасти з 4chan. Завдяки неймовірній деталізації та гнітючій атмосфері псевдодокументального кіно, це відео миттєво стало вірусним, зібравши вражаючі 20 мільйонів переглядів лише за перші два тижні. Згодом Кейн, якому зараз 20 років, розвинув цей проєкт у вебсеріал про Залаштунки, що сумарно перевалив за позначку у 216 мільйонів переглядів. Саме цей колосальний інтернет-успіх, феноменальне бачення автора та сформована навколо проєкту багатомільйонна фан-база стимулювали А24 не шукати сторонніх іменитих режисерів, а довірити повноформатну екранізацію режисеру-дебютанту.
Попри юний вік постановника, акторський склад фільму отримав справжній голлівудський розмах. Головну чоловічу роль – Кларка, розчарованого у всьому продавця меблів, який випадково знаходить зловісний портал у Залаштунки в підвалі власної демонстраційної зали, – зіграв видатний британський актор Чиветел Еджіофор. Світ знає його за потужною та емоційною грою в історичній драмі «12 років рабства» (2013), яка принесла йому номінацію на премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль. А екранною партнеркою Чиветела стала норвезька зірка та цьогорічна оскарівська номінантка Ренате Реінсве («Сентиментальна цінність»): вона зіграла психотерапевтку Кларка, докторку Мері Клайн. За сюжетом, коли Кларк безслідно зникає в аномальній зоні, Мері вирушає на його пошуки у глибини лабіринту, паралельно протистоячи власним прихованим психологічним травмам і страхам.
Аби допомогти молодому візіонеру перенести всесвіт Залаштунків на великі екрани, студія А24 оточила його досвідченою продюсерською командою, до якої долучилися зокрема Джеймс Ван, творець культових франшиз «Пила» та «Закляття», а також Шон Леві, відомий своєю роботою над гітовим серіалом Netflix «Дивні дива». А сценарій до фільму написав Вілл Суддік, який раніше довів своє вміння створювати хитромудрі сюжетні лабіринти та головоломки під час роботи над серіалом «Світ Дикого Заходу».
Як створювався фільм: 50 відтінків жовтого і гігантський лабіринт, у якому реально губилися актори
Для Кейна Парсонса точність перенесення всесвіту Backrooms на великий екран була справою честі, адже фанати інтернет-феномену скрупульозно оцінюють кожну деталь. Парсонс – художник-самоучка у сфері VFX та комп'ютерної анімації, який здобув свої навички під час пандемії. Свої вміння роботи в безкоштовній програмі Blender режисер повноцінно переніс і на голлівудський майданчик. Ще на етапі препродакшену Кейн власноруч розробляв ретельні 3D-моделі декорацій, освітлення та рухів камери, надсилаючи готові файли керівникам відповідних студійних департаментів. А також у Blender він зробив попереднє програмування освітлення, що також дозволило ідеально контролювати колірну температуру та тональність у кадрі завдяки кастомним стельовим світильникам, вмонтованим безпосередньо в декорації.
Щоб створити ці декорації, команда розгорнула колосальне фізичне будівництво у Ванкувері, Канада: у чотирьох окремих знімальних павільйонах було зведено майже 2800 квадратних метрів реальних декорацій Залаштунків. Для цього знадобилося надрукувати близько 2970 квадратних метрів шпалер та знайти понад 2500 квадратних метрів специфічного ковроліну. Масштаб цього заплутаного лабіринту виявився настільки дезорієнтуючим та гнітючим, що координаторам виробництва доводилося щодня малювати спеціальні карти для акторів та знімальної групи, аби вони фізично не губилися серед нескінченних жовтих стін під час зйомок.
І, до речі, щодо жовтих стін. Ключовим елементом візуальної ідентичності «Backrooms: Залаштунки» стали ті самі легендарні жовті шпалери, які у фільмі постійно мутують, змінюючи візерунки, чим підкреслюють, що цей химерний простір живий і здатний перебудовуватися. Художник-постановник Денні Верметт витратив цілий місяць на тестування 50 різних варіантів принтів, щоб відшукати ідеальний відтінок шпалер для кінематографічного освітлення.
Не менш важливу роль у створенні атмосфери Залаштунків відіграє і унікальний звуковий код фільму. Працюючи разом із провідним звукорежисером Еухеніо Батталья, Парсонс активно використовував техніки фолі (запису живих шумів): творці стрічки спиралися на цілком буденні, невинні шуми, які стають дедалі зловіснішими в міру того, як герої просуваються вглиб простору-аномалії. І в такий спосіб монотонне низьке гудіння люмінесцентних ламп, шурхіт кроків по старому килиму та поодинокі нелюдські крики вдалині формують абсолютно нову аудіомову горору.
Чим лякають Залаштунки: лімінальний горор і одноманітність світу
Головну горор-напругу в стрічці створює концепція так званого лімінального жаху. Слово «лімінальний» походить від латинського limen, що означає «поріг» або «перехід». Лімінальність – це стан перебування на межі, проміжний або перехідний етап між двома різними станами, часовими відрізками чи локаціями. У контексті архітектури та простору лімінальними називають зони, які створені виключно для транзиту, а не для тривалого перебування людей: порожні коридори готелів уночі, безлюдні зали очікування аеропортів, нічні заправки тощо. Психологічний феномен нашого страху перед такими місцями пояснюється тим, що людський мозок зчитує ці локації як суто функціональні – ми маємо рухатися крізь них до певної мети. Коли ж ці простори повністю позбавляються людей і руху, виникає гостре відчуття когнітивного дисонансу, наче ми опинилися за межами самого часу.
Утім, Кейн Парсонс додав цій концепції ще один вимір: на думку режисера, Залаштунки – це своєрідне відлуння сучасного відчуження та наших колективних тривог, метафора втоми людства від індустріалізації, урбанізації та соціальної ізоляції. Офісна естетика тут уособлює стандартизований, бездушний простір, який поглинає людську індивідуальність.
Отже, резюмуючи, можна сказати, що «Backrooms: Залаштунки» – не просто черговий фільм жахів, а унікальний психологічний досвід, який змусить вас зовсім інакше поглянути на звичні повсякденні простори навколо. У кіно – вже з 28 травня.
Матеріал створено за підтримки Adastra Cinema