З 13 серпня в українському прокаті — документальна біографічна стрічка режисера Артема Григоряна про музиканта та фронтмена гурту «Скрябін» Кузьму Скрябіна. Фільм створила студія KNIFE! Films. В його основі — велика кількість архівних матеріалів, які раніше не були оприлюднені.
Розділена на кілька частин, стрічка поступово розкриває життя Андрія Кузьменка: від народження до самої смерті. Протягом фільму глядач дізнається про історію заснування «Скрябіна», перші гастролі та зміни в гурті. Також стрічка розповідає про самого музиканта: як він будував сім’ю та як його змінив неочікуваний гучний успіх, зробивши майже невпізнаваним.
Чому цей фільм вартий уваги — розповідаємо в матеріалі.

1. Різнобарвна емоційна розповідь: від гумору до сліз
Перший епізод фільму вже щемкий — коротка анімація, на тлі якої звучить голос матері Андрія, що співає колискову. До створення картини долучилися друзі та члени родини музиканта, коментарі яких розкривають історію Кузьменка. Хоча ми жодного разу не бачимо їх, це не створює ефекту дистанції. Навпаки, додає відчуття довірливості, адже через них глядач дізнається про самого музиканта, його риси характеру та, зрештою, яким він був, на їхню думку.
Коментарі давали й учасники гурту, з якими Андрій будував «Скрябін». Аудиторія поринає в юні, безтурботні часи, коли хлопець горів створенням гурту. Натхненні такими рок-титанами, як The Cure чи Depeche Mode, друзі хотіли створити не просто щось своє, а таке, чого раніше не було в українській музиці. Зрештою, їм вдалося створити один із найпопулярніших українських гуртів, попри його андеграундність і віддаленість від естради того часу.
Стрічка передає енергійність, харизму та жартівливість Кузьми. Він умів привносити оптимізм у будь-який колектив. Його лідерські якості транслюються протягом фільму. Він був не просто фронтменом гурту, а людиною, яку поважали та яка поважала кожного, з ким працювала. Тому у стрічці вдосталь гумористичних фраз Кузьми, які викликатимуть сміх у аудиторії. Проте фільм не обходиться без емоційних гойдалок. Зокрема, у фінальних сценах тепло, сміх і бажання подорожувати світом обриваються шокуючою новиною про смертельну автокатастрофу.
2. Форма документального фільму
Окрім позакадрових коментарів про «Скрябіна», фільм вирізняється використанням анімаційних вставок, що додають жвавості непростій історії музиканта. Тут і згадки музичних гуртів, які виховали та розбудили любов Андрія до панк-року, малюнки, мапи місцевості — усе це розбавляє велику кількість архівних уривків інтерв’ю та фотографій. Така динаміка передає саму особистість Кузьми — людини, яка постійно кудись рухалася і яку було складно наздогнати.
Звичайно, «Кузьма: Страшно веселий» переповнений піснями гурту — від перших композицій до останніх за життя Андрія. Особливо захопливими вийшли епізоди з концертами та кліпами, на яких гарним каліграфічним почерком з’являються фрази з текстів пісень. Подекуди можна навіть побачити, як слова змінюються безпосередньо під час виступу.

3. Атмосфера часів 1990-х років
Вайб 90-х особливо відчувається у першій половині фільму. Тут глядач знайомиться з українськими музичними фестивалями, бачить знайомі обличчя, зокрема Ірину Білик та Олександра Пономарьова, чи просто дивиться уривки особистих записів, які більше нагадують записи з батьківських касет: знайомі до болю види на місто чи однакові пострадянські квартири.
Одночасно ми дізнаємося й про те, як «Скрябіну» вдалося отримати гроші на запис дебютного альбому, заради якого вони вирушили аж до столиці. Показують і людей того часу, авто, будівлі, дороги — це може блискавично викликати ностальгію у дорослої частини аудиторії. При цьому тут не зображується легкість і веселість того періоду. Попри вже набуту публічність групи, музикантам спочатку не вдавалося заробляти гідні гроші.

У фільмі показують і фестиваль «Червона рута», де група посіла третє місце, легендарний хіт-парад «Територія А» та «Таврійські ігри». Стрічка знайомить ще й із періодом, коли українська музика тільки починала розвиватися в часи Незалежності. Фільм відкриває завісу над закуліссям музичної індустрії того періоду, попри домінування російських пісень на радіо.
4. Розкриття особистості Скрябіна
Стрічка особливо зацікавить тих, хто мало знає про Кузьму Скрябіна. Творцям вдалося використати максимум матеріалів, щоб розповісти про його дитинство, початок творчого шляху, перехід на телебачення, що згодом призвів до його агітації за Януковича у 2004 році, а також про зміни у складі гурту, які кардинально змінили його імідж.
Кузьма тут не зображується як ідеальна людина, а постає як творча натура зі своїми складнощами. Показано, як на нього вплинув різкий тріумф, який, за словами дружини Світлани, зробив його навіть невпізнанним. Також йдеться про припинення дружби з учасниками «Скрябіна», які виставили його не в найкращому світлі. Особливу увагу у фільмі приділено його політичним поглядам, зокрема критичним висловлюванням про владу.
Бо перед нами була людина, яка могла закриватися, коли стикалася з проблемами. Людина, яка боялася не так за себе, як за свою сім’ю. Але водночас він обожнював подорожувати, був трудоголіком і мав пристрасть до музики. «Ми були хворими на голову меломанами» — ця думка залишається щодо Кузьми до останньої сцени.

5. Ексклюзивні архівні матеріали
Кількість опрацьованого матеріалу вражає — понад 400 годин відео та більш як 20 тисяч фотографій. Кропітка робота створює відчуття, ніби Кузьма сам розповідає глядачам про своє життя. Це не просто документальна стрічка, а калейдоскоп інтерв’ю та записів, наче ти читаєш особистий щоденник. Тут немає зайвих чи затягнутих епізодів — кожна сцена доповнює іншу, створюючи багатогранний образ великої людини.
Нам вдається зазирнути в життя музиканта, хоча б ненадовго забути про власні справи та стати свідками того, як хлопчик із Новояворівська створив гурт, музику якого досі обговорюють. Як і самого Кузьму.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська