Історія знищення польської військової та інтелектуальної еліти Радянським Союзом є також частиною української історії. Частина репресованих офіцерів були етнічними українцями, події відбувалися, зокрема, на територіях сучасної України, а сьогоднішня росія використовує ті самі методи, що і її радянська попередниця.
Про це заявив продюсер Сергій Лавренюк під час панельної дискусії «Культура проти імперії: як мистецтво чинить опір тоталітаризму», що відбулася 28 серпня у межах офіційної програми 17-го Одеського міжнародного кінофестивалю.
Приводом для розмови стала українська прем’єра міжнародної копродукції України, Польщі та Ірландії «Санаторій Горького. Поєдинок», яка відбулася у межах ОМКФ. У широкий український прокат фільм вийде 10 вересня.
У панельній дискусії «Культура проти імперії: як мистецтво чинить опір тоталітаризму» взяли участь Сергій Лавренюк — продюсер фільму, Вадим Карп’як — речник 8-го корпусу Десантно-штурмових військ ЗСУ, Андрій Осіпов — голова Державного агентства України з питань кіно, Ірина Солошенко — волонтерка, керівниця медичного напряму благодійного фонду «КОЛО», Антон Дробович — керівник Центру прав людини та меморіалізації війни KSE, голова Українського інституту національної пам’яті у 2019–2024 роках та Ольга Гребор — заступниця директора Польського Інституту у Києві..Модераторкою виступила Поліна Толмачова, медіаекспертка, продюсерка та фахівчиня зі стратегічних комунікацій.
Інтелектуальний поєдинок музиканта і радянського спецслужбовця
Події фільму розгортаються після вторгнення Радянського Союзу до Польщі. Представників різних професій, зокрема польської військової та інтелектуальної еліти, утримують у радянському таборі й намагаються схилити до співпраці.
У центрі історії — інтелектуальне протистояння польського музиканта, переможця Конкурсу піаністів імені Шопена, та освіченого радянського спецслужбовця — полковника Зарубіна, який володіє шістьма мовами, багато читає і добре розуміє силу культури.
Саме цей психологічний та інтелектуальний двобій дав фільму його назву — «Санаторій Горького. Поєдинок».
«Це була і наша війна»
За словами Сергія Лавренюка, події, про які розповідає картина, безпосередньо стосуються України.
«Вони розуміють, що це була і наша війна. Усе відбувалося на території колишньої Польщі, а зараз це сучасні території України, зокрема Львівська та Волинська області».
Крім того, серед представників польської військової та інтелектуальної еліти були етнічні українці: «Частина польської еліти й офіцерства — це були також етнічні українці».
Завдяки міжнародній копродукції Україна стала повноцінною учасницею створення фільму та спільної розмови про радянський і російський імперіалізм. Сергій Лавренюк окремо звернув увагу на те, що фінансова частка України у створенні фільму становила лише 5% загального бюджету: «Ця співпраця дуже важлива. Просто ніхто не вказує, що Україна профінансувала лише 5% усього бюджету. І це та історія, яка залишиться з нами надовго».
Спільний ворог, методи якого не змінюються
Головною причиною участі України у створенні фільму Сергій Лавренюк назвав необхідність осмислювати природу спільного ворога.
«Ми у цьому фільмі розповідаємо про нашого спільного ворога — Радянський Союз, правонаступницею якого зараз є Росія. І методи не змінюються».
Саме тому історія, покладена в основу фільму, не може вважатися винятково польською:
Копродукція: два національні фільми за один бюджет
Позицію Сергія Лавренюка під час дискусії доповнив голова Держкіно Андрій Осіпов. Він пояснив, що міжнародна копродукція дозволяє одному фільму стати частиною кінематографій кількох країн.
«Ми отримуємо замість одного фільму формально два — польський і український. Для нас він український. На польській території він польський», — зазначив Андрій Осіпов.
Об’єднання ресурсів дозволяє залучати сильних акторів і створювати якісніший продукт: «Це цікава річ, коли ми за один бюджет формально маємо два фільми і маємо можливість створювати якісніше кіно завдяки залученню прекрасних акторів».
У фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок» Україну, зокрема, представляє актор Віктор Жданов.
«Зустрічайте освобождєніє»: слово «цитрина» як спротив
Під час дискусії Сергій Лавренюк розповів також про інший кінопроєкт — «Зустрічайте освобождєніє». Події фільму розгортаються 1939 року у Львові, у тюрмі на Лонцького. У центрі історії — відома кондитерка й авторка книжки рецептів. «Її звинувачують і просять, щоб вона слово “цитрина” замінила на слово “лимон”. Додавати до рецепта не цитрину, а лимон. І на цьому побудований весь конфлікт».
За зовні незначною мовною вимогою стоїть принципове питання: чи має людина право говорити власною мовою і називати світ своїми словами. «Це поетична, образна річ. Але суть у тому, що вона чинила спротив. Це саме той спротив, про який ми говоримо».
Культура викликає емоцію, а людина змінює світ
Сергій Лавренюк запропонував думку, здатну примирити різні позиції учасників дискусії щодо того, чи може культура безпосередньо змінювати світ. «Культура не змінює світ, культура не змінює людину. Культура викликає емоції у людини, а вже людина може змінювати світ».
Саме мистецький твір може викликати у глядача, читача або слухача емоцію спротиву, яка спонукає до особистої зміни та реальної дії. «Цей спротив може бути спровокований культурою і мистецтвом, яке викличе у людини емоцію спротиву».
Перемога — у витісненні російського контенту
Відповідаючи на запитання про можливі ознаки перемоги культурного спротиву, Сергій Лавренюк звернув увагу на зміни в українському культурному просторі.
За його словами, присутність російськомовного контенту в Україні вже істотно скоротилася: «Перемога у сенсі російськомовного контенту — він зменшився, на мій погляд, просто у рази».
Проте самого обмеження російського продукту недостатньо. Україна має пропонувати власний якісний і конкурентоспроможний контент: «Коли ми пропонуємо українське кіно, український контент, він стає дедалі якіснішим, стає конкурентоздатним».
Якість народжується з кількості
Сергій Лавренюк наголосив, що якісний національний контент не може з’явитися без системного виробництва та достатньої кількості фільмів, серіалів, книжок і мистецьких проєктів. «Ми можемо щось виключати з YouTube, але якщо інший контент буде на порядок вищим за якістю, люди однаково знайдуть спосіб його дивитися».
Тому довгострокова перемога полягає не лише в обмеженні російського продукту, а у створенні українського контенту, здатного конкурувати за увагу аудиторії: «Культурний спротив — це і покращення якості. А якість народжується із кількості зокрема».