В український прокат 10 вересня вийшла сімейна пригодницька стрічка «Баррі. Пес-рятівник» – історія про цуценя-сенбернара, яке народилося найслабшим у виводку, а виросло легендою, чиє ім'я тривалий час носила ціла порода. Це чудова нагода згадати, скільки праці, терпіння та любові стоїть за кожною собачою роллю в кіно і які чотирилапі актори вже встигли розтопити серця глядачів у всьому світі.
Хлопчик, монастир і цуценя, яке боялося власної тіні
Дія фільму розгортається в Альпах, на перевалі Великий Сен-Бернар, де ченці-августинці століттями розводили собак для порятунку подорожніх. Саме туди потрапляє хлопчик Ґеорґ і знаходить друга – маленького Баррі, найслабшого цуценя у виводку. Виховати з нього рятувальника виявляється справжнім випробуванням, але саме ця недосконалість згодом стане його силою. Баррі виросте собакою, про якого заговорить увесь світ.
Стрічка заснована на реальній історії сенбернара, який за різними оцінками врятував у горах понад 40 людських життів. Його слава була такою гучною, що породу тривалий час неофіційно називали Barryhunden («собаки Баррі»). Знімали фільм у Швейцарських Альпах, на висоті понад дві тисячі метрів поруч із місцем реальних подій.
Фільм уже пройшов фестивальний шлях: світова прем'єра відбулася в Золотурні (головний національний кіноогляд Швейцарії), після чого стрічка здобула головну нагороду «Золотий горобець» на Німецькому фестивалі дитячих медіа в Ґері та Ерфурті (де переможця обирає дитяче журі), а також перемогла на українському «Чілдрен Кінофесті».
Що відбувається за кадром, коли на майданчику собака
Глядач бачить кілька секунд екранного часу, за якими стоять тижні підготовки. Сучасні тренери працюють методом позитивного підкріплення: бажану поведінку заохочують ласощами чи іграшкою, а не тиском або страхом. Саме такий підхід свого часу популяризував американський дресирувальник Френк Інн, який готував собаку на прізвисько Бенджі. Відтоді цей метод став стандартом для професійних кінологічних команд у кіно.
Кожна сцена розбивається на прості команди («сидіти», «голос», «дивитися в камеру»), які собака виконує за жестом або голосовим сигналом тренера. Фахівець завжди перебуває поруч, часто просто поза кадром. Складні трюки знімають окремими дублями: собаку привчають до конкретного маршруту, простір очищають від перешкод, а страхувальні мати залишаються незахопленими об'єктивом. Навіть біг через натовп вибудовують так, щоб тварина не наближалася небезпечно до каскадерів.
На великих проєктах за добробут тварин відповідає представник спеціалізованих організацій (зокрема, наприклад, American Humane). Вони супроводжують зйомки практично кожної сцени за участі тварин. Ця практика існує з 1940-х років, а знаменитий титр «Жодна тварина не постраждала» (No animals were harmed) з'явився у 1970-х. Інспектор стежить за умовами утримання, тривалістю робочого дня, температурним режимом та етичною поведінкою команди.
Зазвичай одну роль ділять між собою кілька собак: одна тварина виконує трюки, інша – спокійно сидить поруч з акторами, третя – гавкає за командою. Крім того, цуценята ростуть надто швидко для тривалого знімального періоду, тому на роль одного персонажа (від малечі до дорослого пса) залучають цілу групу тварин.
Собаки, які стали кінолегендами
Найвідоміший приклад – Лессі, найзнаменитіша колі в історії кіно. У класичних фільмах роль Лессі виконували пси-самці: вони мають густішу та ефектнішу шерсть, яка менше линяє влітку. Першим Лессі став пес Пал (Pal), якого спершу не затвердили на головну роль через стать і взяли як каскадера. Під час зйомок одна зі сцен вимагала переплисти бурхливу річку: «офіційна» акторка-колі відмовилася йти у воду, а Пал виконав завдання настільки переконливо, що отримав головну роль назавжди. Він знявся у семи повнометражних стрічках, а естафету підхопили його нащадки.
Ще одна історія – Уггі (Uggie), джек-рассел-тер'єр із оскароносного «Артиста». Пса взяли з притулку, і його нестримну енергію дресирувальник Омар фон Мюллер перетворив на робочий інструмент. Уггі мав дублерів для трюків, але більшість сцен зіграв сам. Він став першим собакою, чиї відбитки лап залишили на подвір'ї Китайського театру Граумана в Голлівуді.
Схожий шлях пройшов і Кріс – сенбернар із «Бетховена». На цю роль розглядалися різні варіанти, але творці зупинилися на породі, яка природно асоціюється з велетенськими розмірами та добродушною незграбністю. На знімальному майданчику з Крісом працювали дублери та цуценята різного віку, щоб показати стрімкий ріст героя.
Що об'єднує всі ці історії
У кожній із них є спільне з історією Баррі: тварина, яка здається «складною» чи слабкою, потрапляє до людей, які бачать у ній потенціал. Саме тому стрічки про собак регулярно збирають повні зали, адже глядач упізнає в них історію про терпіння, довіру й те, що справжня сила може ховатися там, де її найменше очікують.
«Баррі. Пес-рятівник» – вже у кіно.