Yabl продовжує говорити про гендерні стереотипи з відомими жінками! Цього разу нам пощастило поспілкуватися з українськими виконавицями та дізнатися, що вони думають про рівність в музичній сфері. Чи залежить вона від статі та чи доводилося музиканткам стикатися з непростими ситуаціями — розбираємося разом із проєктом "Це не тільки про музику" від Іншої освіти та агенції INSHI.
Світлина: Ann Konnikova
Що ви можете назвати своїм головним досягненням?
Навчитись не опускати руки, навіть коли все йде шкереберть.
Як гадаєте, чи однаково легко жінці та чоловіку пробитися в музичну сферу та стати впізнаваною виконавицею/виконавцем в Україні?
Давайте розглянемо все із мого 27-річного ракурсу пані Паш. Якщо ти жінка, що не збирається в кліпах показово світити своїми “humps”, то, мабуть, все не так вже й просто в шоу-бізі, бо треба вигадувати, креативити, витягувати інше, що зможе зачепити й вразити. Ще варто зазначити, що чимало механізмів у музичній галузі України не працюють класичним і зрозумілим чином, як це можна спостерігати у Європі, Штатах тощо.
Отож, відносячи себе все ж до інді-артистів, можу припустити — чи чоловіку, чи жінці — всім у наш час не просто. Але хто сказав, що буде легко?
Чи стикалися ви із ситуаціями, коли вам у професійній сфері давали зрозуміти, що "чоловік головний"?
Звісно стикалася і стикаюся з таким. Чомусь у нас не полюбляють жінок-лідерів. Мені досить таки часто прилітають образи, що обговорюються за спиною чи у чатиках саме чоловіками. Але я на дітей не ображаюсь ;)
Світлина: Katya Teller
Що ви можете назвати своїм головним досягненням?
На певному етапі головним досягненням можна вважати музичну кар’єру, у якій ми (Анна та Ангеліна Завальська — Yabl) досягли чималих успіхів. Потім — сміливість експериментувати у сольному проєкті. Я досі пишаюсь двома концертними авторськими програмами “Третя кімната” та “From Hollywood With Love”: обидві були безкомпромісно творчими, цікавими з точки зору не лише “ентертейнменту”, але і культурного занурення та особистого бекграунду. А за останні декілька років мій вектор діяльності дещо змінився: відбулося повне занурення у сферу PR з театром “Мізантроп”. Стати PR-стратегом та керівником культурних (в більшості театральних) проєктів та заходів — це моє вагоме досягнення, цінний досвід та опанування нової для себе професії на практиці.
Як гадаєте, чи однаково легко жінці та чоловіку пробитися в музичну сферу та стати впізнаваною виконавицею/виконавцем в Україні?
Музика і шоу-бізнес — це саме одна з тих сфер, де жінки навряд можуть скаржитись на нерівність прав та обмеження за гендерною ознакою. Тут процвітає матріархат. У процентному співвідношенні дівчат на нашій сцені значно більше, вони досить яскраво та впевнено себе позиціюють, часто навіть домінують. Саме серед дівчат завжди був високиий рівень справжньої професійної конкуренції, а от представникам чоловічої статі часто дають фору лише тому, що їх замало. Хлопцям ставлять завищений прохідний чи конкурсний бал, часом закриваючи очі навіть на некомпетентність чи технічні недоліки. Чи можна це вважати дискримінацією або несправедливістю?
Але насправді немає різниці, хто саме пробивається на сцену. Успіх не розрізняє людей за гендером. Тут шанси у всіх рівні. На шляху у дорослий світ шоу-бізнесу кожен сам обирає: використовувати чи бути використаним! Чому так мало говорять про те, що хлопців шоу-бізнес теж жорстко випробовує і дуже часто більш фатально? Я знаю таких артистів, яких повністю зламали, і вони погодились на аб'юз, ухопившись за ілюзію популярності. І також знаю дівчат, які, аби досягти своєї мети, “танком пройшлись” по всіх, хто був на шляху. Це їх свідомий вибір. Але є історії співаків та співачок, які спрацювали завдяки чистому таланту та щасливому збігу обставин. Без бруду та насилля. Я надаю перевагу саме таким. Я взагалі за unisex.
Чи стикалися ви із ситуаціями, коли вам у професійній сфері давали зрозуміти, що "чоловік головний"?
Я ж не ображу феміністок, якщо скажу, що не бачу нічого поганого у тому, якщо "чоловік головний"? Інша справа — це має бути толерантна, розумна та уважна до своїх підлеглих людина, авторитет якої не викликає сумнівів та питань. Така, якій у роботі довіряєш, і стосунки з якою будуються на взаємній повазі.
Приклад нашого батька сформував у нас з сестрою дуже позитивний образ чоловіка-керівника! Він був постійним продюсером проєкту «Алібі». І хоча, звісно, обмежував нас в особистих свободах як батько, та як керівник завжди давав максимальну творчу свободу та реалізацію. У наших стосунках актуальною була система компромісів та помірної авторитарності. Останнє слово було завжди за батьком-продюсером, але усі наші аргументи та пропозиції розглядались на паритетних правах.
Та й взагалі: час продюсерів, які «через ліжко» випускали юних зірочок на сцену і казали їм, як одягатись, що співати та з ким після концерту усамітнюватись у готельному номері, на мою думку, залишився у далеких 90-х. Це дуже застарілий стереотип. У сучасному світі агресивна фем-позиція має занадто гротескний вигляд та часто використовується як недоречний інструмент. Вона така нарочито-популярна та хайпова, що аж відштовхує.
У нас із сестрою ніколи не було навіть натяку на те, що наші права у чомусь обмежують, а наша стать якась другорядна або другосортна. Командна гра дає тобі відчуття значущості, розуміння, що від тебе теж залежать певні речі та що краще за тебе їх ніхто не зробить. Чоловік ти чи жінка — ти можеш бути однаково щасливим, роблячи те, що ти любиш і вмієш робити найкраще, досягати вершин у своїй професії, нікому нічого не доводячи з піною у рота! Це і є свобода. Справжня.
Світлина: Тетяна Вільчинська
Що ви можете назвати своїм головним досягненням?
Те, що я змогла створити групу і зібрати навколо неї особливих, цікавих, глибоких людей.
Альбом «Досвід».
Як гадаєте, чи однаково легко жінці та чоловіку пробитися в музичну сферу та стати впізнаваною виконавицею/виконавцем в Україні?
Часто чую, що молодим музикантам обох статей в Україні непросто попасти в музичну сферу. Для мене це звучить абсурдно. Якщо в людини є музика і вона робить хоча б щось, щоб цю музику почули, вона вже в музичній сфері. Це музика з‘являється в людині, а не людина пробивається в музику.
А якщо мова не про музику, а про шоу-бізнес, то, думаю, все залежить лише від бажання, наполегливості, здібностей та щасливого випадку, які однаково доступні як чоловікам, так і жінкам.
Чи стикалися ви із ситуаціями, коли вам у професійній сфері давали зрозуміти, що "чоловік головний"?
Не пригадую. Так сталося, що в моєму гурті пишу пісні я. Якщо пісень не буде — не буде можливості займатися нашою спільною справою. Навпаки, хлопці з мого колективу часто обережно нагадували мені, що я головна, коли бачили, що я, в силу характеру, лінуюся, "зникаю" і знімаю з себе відповідальність. Я б назвала свій діагноз — "інверсійний сексизм", обернений на виверт. Певною мірою, я можу назвати себе сексисткою, оскільки якісь слабкі сторони сліпо приписую жінкам, якісь чоловікам, дискриміную сама себе, визнаючи слабшою і менш спроможною на розумові подвиги, ніж ті розумні чоловіки, які мене оточують (моє найближче коло спілкування впродовж життя). Варто забутися на хвилину, і я вже захищаю патріархальні основи суспільства. Втім, я достатньо уважна, щоб віднайти в собі прояви безпідставних висновків, визнати проблему і почати її позбавлятися.
Що ви можете назвати своїм головним досягненням?
Маю свою студію і цікаву роботу, а ще перебуваю в колі людей, які мене частенько чимось надихають. Я йду своєю дорогою і починаю помічати, як частинки життя стають цілісною картиною. Наприклад, довго не розуміла, що мені робити з цією подвійною біографією: і в Україні прожила половину життя, і в Німеччині. І там, і там "своя". Але всюди трохи "не вписуюся". Це повпливало на мене, але позитивно оцінювати міграцію я почала тільки, коли зрозуміла потенціал перемикання культурних кодів. Культурознавство також допомогло зрозуміти, що стереотипи існують будь-де, а з ними там різні девальвації або романтизації культур. Якесь розуміння культури в широкому сенсі, робота в суспільстві з цими конкретними знаннями та поєднання цього в аудіовізуальних сольних та колаборативних форматах і є досягненням.
Як гадаєте, чи однаково легко жінці та чоловіку пробитися в музичну сферу та стати впізнаваною виконавицею/виконавцем в Україні?
Це залежить від багатьох факторів. Наприклад, говоримо ми про співачку, інструменталістку чи продюсерку, який жанр музики та яким було середовище. Більшість із людей досі перебувають у бінарній системі, де існує тільки поняття "чоловік" і "жінка". Так ми звикли говорити, так нам і продовжувати? Рівність жінок і чоловіків повинна вміщувати в собі рівність різних (наприклад, трансгендерних) позицій і обов´язково розглядатися інтерсекціонально з темами расизму і класу. Походження і колір шкіри також впливають на шанси у сфері музики!
Проживаючи та отримуючи першу частину шкільної та музичної освіти в Україні я б не сказала, що відчувала гендерну різницю. Мене в музикалці відлякувало те, що на духових інструментах грали виключно хлопці. Пізніше задумалася про гендеризацію музичних інструментів: флейта — жіноча, барабани — чоловічі, вокал — жіночий, бас-гітара — чоловічі, а цифри це тільки підтверджують.
Та якщо говорити про вищу освіту, то, на жаль, все менше жінок наважуються йти у сферу музики. Коли вчилася в Стамбулі у 2015—2016 роках, то з 25 студентів на моєму курсі було 5 дівчат. Музичну сферу можна і потрібно розділяти, тому що в класиці зовсім інший статевий склад, ніж у джазі або рок-музиці.
Також 5 років тому грала на вібрафоні в хіп-хоп-джазовому колективі "Soularkestra" з 8 хлопцями. З часом помітила, що мені жіночої енергії не вистачає. Тому вирішила побудувати соло-проєкт і таким чином набратися енергії та впевненості в собі. В експериментальній музиці зараз більше різноманіття — і культурного, і гендерного — тому там мені стало "притульно". А бути звуковою продюсеркою — то взагалі велика свобода. Хоча в нашому лейблівському колективі "Nima Compositions Archive" навколо мене тільки хлопці, підтримка і співпраця для нас всіх важлива. Ми стараємося вийти із застарілих расистських чи гендерних структур/стереотипів і, сподіваюся, що зациклюватись на темі гендеру скоро не буде потрібно.
Чи стикалися ви із ситуаціями, коли вам у професійній сфері давали зрозуміти, що "чоловік головний"?
Напряму — ні. Але з такою субтильною поведінкою і чоловічою "само-собою-зрозумілістю" стикалася вже частіше. Це привело до того, що мені довелося підточити свої форми комунікації. Раніше в таких ситуаціях, під час репетицій, я чомусь рідко використовувала свій голос, щоб пояснити себе і свої ідеї. Я просто йшла, але подібні ситуації продовжували виникати. Досі не беру участі у змаганнях, у кого найшвидша техніка гри або в кого яка звукова апаратура в студії. Вона у мене мінімальна і хороша, але головне — це якість музики і її унікальність. І саме над цим працюю так само твердо: як і всі, хто хоче реалізувати свої мрії.
Фото, використані для обкладинки: Katya Teller (Анна Завальська) та Антон Мухін (Даніела Заюшкіна).