У попередній статті Yabl заглибився у творчість відомих німецьких збирачів фольклору і казкарів — братів Грімм. Сьогодні ми подорожуємо у Данію, щоб дослідити казки Ганса Крістіана Андерсена. Червоні черевики, братовбивство, пекельні муки дівчинки, що стала на хліб, та інші трагічні історії — у новій частині нашого дослідження.
Про автора
Сучасники називали Андерсена диваком і моралізатором. Він не тільки доходив до крайнощів у власній вірі, але і робив побожними практично всіх своїх персонажів. Саме з цієї причини дореволюційний переклад казок російською в деяких радянських виданнях був відредагований так, що багато текстів «схудли» майже вдвічі.
Англійське видання казок Андерсена 1890 року
Зі 156 казок письменника 56 закінчуються смертю головного героя, у більшості з них автор змушує добрих і беззахисних персонажів проходити через страшні випробування. Такий сюжет характерний і для народних казок, але нетиповим для них є те, що добрі герої Андерсена часто зазнають поразки, а багато казок мають сумний фінал.
Сам письменник ніколи не вважав такий хід подій песимістичним. Найточніше його світогляд викладено завершальною фразою казки «Крижана діва»: «Бог все влаштовує на краще для нас».
Психологи стверджують, що Андерсен був невротиком і страждав на різні фобії. Почасти це пояснюється спадковістю — його дід був психічно хворим, мати пиячила і померла від білої гарячки. Біографи характеризують Андерсена як депресивну, неврівноважену, неспокійну, дратівливу людину, а також іпохондрика — він постійно боявся захворіти та безпідставно знаходив у себе симптоми різних хвороб.
Письменник мав безліч фобій. Він боявся бути похованим живцем і під час хвороби завжди залишав записку на столику біля ліжка, щоб нагадати про те, що він насправді не мертвий, навіть якщо так може здатися. Також він боявся згоріти під час пожежі та бути отруєним. З роками це посилилося. Одного разу шанувальники його творчості передали йому коробку цукерок. Він не їв їх, побоюючись того, що цукерки отруєні, а пригостив ними… сусідських дітей. Переконавшись у тому, що вони вижили, спробував цукерки сам.
Але персонажам його казок і справді було несолодко, і саме зараз ми розповімо про них: як відомих, так і не дуже.
«Історія про дівчинку, яка наступила на хліб»
У цій казці автор розповідає про маленьку дівчинку Інґе. Вона росла пихатою, гордовитою та жорстокою попри бідність. Мати, бажаючи своїй дитині кращої долі, віддала її працювати у багату родину. Там дитину відігріли та вбрали у прекрасний одяг. Але разом із цим пихатість Інґе виросла вдвічі.
Вона не захотіла знати свою матір, яка була одягнена бідно, і тому не відвідувала її. Але господарі будинку, де працювала дівчинка, наполягали на її візиті до рідних і видали їй хліба, аби та віднесла своїй бідній родині.
Майже діставшись дому, Інґе побачила болото, яке мала перейти. Але через свою пихатість та відразу до можливості забруднити «прекрасне вбрання», вона кинула хліб у болото, аби стати на нього.
У момент, коли нога дівчини торкнулась хлібини, вона провалилася у дім Старої Болотниці. Так вийшло, що та чекала на гостей – чорта та його бабусю. Чортовій Бабці так сподобалася маленька грішниця, що та вирішила її забрати та залишити у пеклі для свого онука.
Інґе стояла довгий час у пеклі, перемазана болотом та наче пригвинчена до хлібини, на яку наступила. Вона мучилася від нестерпного болю, від своєї пихатості (адже більше не була красивою). Дівчина чула, як за нею плакала матір на Землі та як інші люди сміялися та проклинали.
Аж раптом вона почула, як одна маленька дівчинка поспівчувала їй, і Інґе стало трохи легше.
Так вона стояла довго, аж доки не померла її мати та навіть дівчинка, яка її пожаліла. Вже у старості та згадала Інґе і попросила змилуватись над нею. У той самий час жорстка оболонка Інґе розкрилася і звідти вилетіла маленька пташка. Вона повернулася на Землю і повинна була спокутувати свою провину. Пташка зібрала стільки крихт, скільки важила хлібина, на якій вона стояла, і лише потім Інґе змогла віднайти спокій.
«Червоні черевики»
Не менш страшна казка, у якій головна героїня теж страждає від власної пихатості.
Дівчинка Карен, яку матір віддала на виховання до старої багатої пані, дуже любить свої червоні черевики, в яких вона танцює на балах.
Через любов до розваг вона не відвідує похорон рідної матері та вдягає червоні черевики у церкву, попри заборону старої пані. Одного разу біля храму Карен зустріла рудого солдата (чорта). Він побачив її червоні черевики, вдарив по кожному і сказав: «Ніколи не злітай, коли танцюєш».
З того часу, коли Карен почала знов танцювати, її ноги вже не могли зупинитися. Через «вічні танці» вона не змогла з’явитися на похорон своєї виховательки.
Одного разу дівчина зустріла ката і попросила відрубати ноги, щоб припинити ці тортури. Кат виконує прохання Карен та дає їй милиці. Вона одразу хоче піти до церкви, але перед дверима храму бачить свої відрубані ноги, що танцюють.
Так відбувалося щоразу, коли дівчина хотіла відвідати богослужіння. Зрештою, вона перестала ходити до церкви та почала служити одній родині. Муки Карен не припинялися аж до старості. Вже у похилому віці вона побачила янгола та попросила милості. Її пожаліли та наповнили її серце спокоєм, від якого воно розірвалося. Душа Карен полетіла на Небеса, де ніхто не згадує про червоні черевики.
«Ельф трояндового куща»
Юнак і дівчина люблять одне одного, але злий брат першого через ревнощі вбиває юнака і зариває в землю. Дівчина викопує мертвого коханого і саджає голову у квітковий горщик. Ельф, який бачив всю драму, розкриває злочин перед дівчиною та просить бджіл покарати вбивцю. Але духи квітів, що виросли з голови мерця, самі вночі вбивають злого брата.
«Дорожній товариш»
Молодий Йоганнес бродить світом після смерті батька. Знайшовши притулок у церкві, він помічає двох чоловіків, які намагаються спаплюжити труп людини, що заборгувала їм гроші перед смертю. Йоганнес сплачує борг небіжчика, віддавши весь свій спадок двом чоловікам. Бідний, але щасливий, він продовжує мандрувати, поки не зустрічає таємничого незнайомця, який стає його супутником. Поки вони йшли, у результаті серії пригод товариш Йоганнеса отримав три березові лозини, шаблю і відрубані крила величезного лебедя.
Зрештою, Йоганнес бачить найпрекраснішу принцесу в усьому світі та закохується в неї попри те, що вона вбивця-психопатка. Якщо потенційний наречений не зможе три дні поспіль відгадати, про що вона думає, його вбивають і несуть до саду принцеси, заповненого скелетами наречених.
В ту ніч товариш Йоганнеса прив'язав до себе крила лебедя і слідував за принцесою, яка полетіла в гори до будинку злого чарівника. Поки вона летіла, він шмагав дівчину березовою лозиною — так, що з її ран почала сочитися кров. Він побачив багато жахіть у горах і чарівника, який сидів на троні, що спиралася на скелети чотирьох коней. Чарівник сказав принцесі, про що вона повинна думати, і нагадав: після страти Йоганнеса вона повинна принести його очі, щоб той їх з'їв.
Попутник провів принцесу до самого будинку та бив її ще сильніше, ніж раніше. На наступний ранок він розповів Йоганнесу, про що вона думатиме. Протягом наступних двох ночей він продовжував слідувати за принцесою, щоразу додаючи по одній хворостині, щоб побити її ще сильніше. На третю ніч чарівник наказав принцесі думати про його голову, яку попутник пізніше відрізав і віддав Йоганнесу. Коли принцеса запитала у нареченого, про що вона зараз думає, той кинув до її ніг відрубану голову. Так вона стала дружиною Йоганнеса.
Чоловік допоміг Йоганнесу зруйнувати прокляття, яке робило принцесу злою, і коли той запитує, як він міг би віддячити товаришу, він пояснив, що так виплатив свій борг. Попутник був тим самим покійником, заради якого Йоганнес пожертвував всім своїм спадком. Йоганнес на радощах цілує свого друга, але мандрівник зникає, залишаючи його жити щасливо з принцесою.
«Історія однієї матері»
У цій сумній короткій казці Смерть вночі забирає хвору дитину. Мати дитини вибігає в засніжену темряву і питає жінку, одягнену в чорне, куди пішла Смерть. Жінка говорить, що її звати Ніч, і спочатку змушує матір заспівати їй всі пісні, які вона співала своїй дитині. Потім Ніч каже жінці йти в темний ліс. Там вона виходить на перехрестя. Посеред нього росте Колючий кущ, який погоджується сказати матері, куди пішла Смерть, лише після того, як мати відігріє на своїх грудях замерзлі шипи. Коли мати притискає шипи близько до серця, вони пронизують її груди, кров проливається на заморожені гілки, і вони починають цвісти.
Потім мати приходить до озера, яке не може перепливти, і тому вона намагається його випити. Озеро говорить, що воно пропустить її, якщо вона виплаче свої очі в воду, щоб воно змогло зробити з них прекрасні перлини. Мати виплакує свої очі, і озеро переносить її у велику оранжерею, де Смерть зберігає всі квіти та дерева, кожне з яких — це життя окремої людини. Стара-садівниця каже матері, що вона зможе знайти квітку своєї дитини, якщо дізнається стук його серця серед мільйонів інших серцебиттів. В обмін на гарне чорне волосся матері бабця каже їй, що та зможе налякати Смерть, погрожуючи їй вирвати квіти інших дітей, якщо Смерть не поверне їй дитину.
Коли прибуває Смерть, вона повертає матері її очі, щоб вона змогла побачити два життя в чарівному колодязі. Одне з них сповнене радості, інше — повне болю, негараздів і злиднів. Потім Смерть говорить, що одне з цих життів — це майбутнє життя її дитини, якщо вона залишиться жити. Налякана тим, що її дитину можуть очікувати страждання і нещастя, мати плачучи просить Смерть забрати її з собою і молиться Богу, щоб він ніколи не слухав її прохань, якщо вони суперечать Його волі. Смерть йде, ведучи дитину з собою в невідому країну.
Звісно, це не всі страшні казки Андерсена, але ми рекомендуємо уважно прочитати оригінали й більш відомих творів: «Русалонька», «Снігова королева», «Кресало» та інші. Залишайтесь із Yabl, аби знати більше.