Популярність у Голлівуді – досить дивна штука. Сьогодні ти виблискуєш на екранах кінотеатрів майже у кожній картині, а завтра сидиш без роботи або втрачаєш кошти через суди. Велика кількість зірок згасає через скандали, власний характер, а іноді просто через відсутність затребуваності. У минулій частині ми писали про занепад кар’єри Едварда Нортона, Брендана Фрейзера, Тобі Магвайра та Джонні Деппа.
Цього разу Yabl розкаже про ще трьох акторів, яких ми свого часу бачили у кіно ледь не щодня, та тепер вони переживають не найкращі часи.
Джим Керрі
Улюблений комедійний актор дитинства переживає зараз не найкращі часи. Джим Керрі мав і продовжує мати одну з найважчих доль у шоу-бізнесі. Канадський актор був вихідцем із бідної родини і завжди мріяв вилізти зі злиднів. Він починав, як стендап-комік і використовував сміх, аби захиститися від жорстокості світу. Перед початком акторської кар’єри були спроби зніматися у серіалі “Качина фабрика” (1984), але проєкт закрили після першого сезону. Враховуючи, що Керрі почав підкорювати Голлівуд з 1981 року, він майже 9 років поспіль не міг знайти себе в обраній професії. У 1990-му йому вдалося потрапити до скетч-шоу “У яскравих кольорах”, де він сподобався глядачам телешоу і на чотири роки залишився його резидентом.
Джим почав впадати у депресію через те, що успіх, про який він мріяв, ніяк до нього не приходив. Але слава наздогнала його після виходу фільму “Ейс Вентура” у 1994 році. Попри любов глядачів, критики фільм рознесли, а на Керрі викинули хвилю хейту за мавпування та відсутність акторської гри в кіно.
За “Вентурою” були роботи у стрічках “Маска” і “Дурний та ще дурніший”, які сподобались глядачам, але знову зазнали нападів від кінокритиків.
Та коли “поперло” в роботі, особисте життя почало руйнуватися. Керрі розлучився з першою дружиною заради колеги за стрічкою “Дурний та ще дурніший” Лорен Голлі. Процес розлучення був болючим для актора та тривав досить довго. Додатково погіршився психологічний стан актора через смерть батька, який з дитинства вірив у сина та підтримував його. Комік почав приймати антидепресанти, але згодом відмовився від них та перейшов на здорове харчування.
Далі були яскраві ролі у стрічках “Брехун, брехун” (1997) та “Шоу Трумана” (1998). Остання показала, що Керрі - не просто “кривляка”, а й чудовий драматичний актор. За роль у “Шоу Трумана” актор отримав “Золотий Глобус”.
Того ж року на премії MTV Джим з’явився на публіці в образі вокаліста The Doors Джима Моррісона. Він жодного разу не вийшов з образу, чим лише розлютив організаторів, але розвеселив аудиторію.
1999 рік приніс Керрі роль епатажного коміка Енді Кауфмана у фільмі Мілоша Формана “Людина на Місяці”. Під час знімального процесу Джим наполягав на тому, щоб його називали Енді задля повного перевтілення. А ще він почав влаштовувати несподівані розіграші на майданчику, часом доводячи інших акторів до нервового зриву. Бекстейдж фільму вийшов у 2017 році на Netflix, і деякі епізоди справді змушують переживати за психічне здоров’я Керрі. Проте і ця роль знову принесла акторові “Золотий Глобус”.
Нульові були доволі насиченими. Джим знімається у стрічках “Грінч”, “Я, знову Я та Ірен”, “Брюс Всемогутній”, “Вічне сяйво чистого розуму”, “Лемоні Снікет: 33 нещастя” та “Аферисти Дік і Джейн”. У 2007 Джим Керрі пробує свої сили у трилері “Число 23”, але фільм фактично знищують критики. Проте останні змінили гнів на милість, коли на екрани вийшла картина “Завжди кажи “Так”” (2008). Далі була картина про кохання гомосексуалів-аферистів “Я кохаю тебе, Філіпе Моріс” (2009) та анімаційна стрічка Роберта Земекіса “Різдвяна історія”, де Керрі зіграв Ебінезера Скруджа. Але на актора очікували касові провали стрічок “Пінгвіни містера Поппера” (2011) та друга частина “Дурного та ще дурнішого” (2014). Здавалося, що Джимові просто не щастить і це позначилося на його внутрішньому стані.
Переломним став момент після його розставання із його тодішньою дівчиною Катріоною Вайт. Відносини були токсичними для обох, але Катріона звинуватила Керрі у всіх бідах та закінчила життя самогубством. Цю трагедію актор важко переносив, проте допомагав сім’ї загиблої Вайт та навіть ніс труну під час похорону. З того самого часу актор змінився невпізнанно. Відома його заява журналістам: “Джима Керрі більше не існує!”, яка налякала багатьох його прихильників. Джим пішов надовго з кіно та став більше проводити часу із донькою та онукою, а також повернувся до живопису, яким захоплювався у молодості.
Зараз він знову намагається повернутися у кіно та серіали. Останні його проєкти - це серіал “Жартую” (2018), який називають драматично-комедійною сповіддю Джима, та не зовсім вдала роль доктора Айво “Еґмана” Роботніка у фільмі 2020-го “Їжак Сонік”.
Джон Траволта
Красунчик та секс-символ стрічок 1970-80-х вже давно не женеться за славою та грошима. Зірка Джона Траволти засяяла у Голлівуді дуже швидко та несподівано для самого актора. Він не збирався йти у кіноіндустрію та більше мріяв про театр. Актор був та залишається доволі вправним танцюристом, і саме ця навичка відчинила йому двері до голлівудської популярності.
У 1977 році він прокинувся відомим після виходу фільму “Лихоманка суботнього вечора”, де Джон виконав роль диско-танцівника Тоні Манеро. Запрошення до музичних фільмів і мюзиклів не припинялися, і того ж року вийшла кіноісторія “Мастило” із Траволтою у головній ролі.
У 80-х йому вдалося потрапити до проєктів Браяна Де Пальми, але успіх тривав недовго, - після того шість років актора не бачили на великих екранах. Згодом Траволті пощастило знятися у сімейних стрічках, зокрема “Дивись, хто говорить” (1989), “Дивись, хто говорить знову” (1990) та “Дивись, хто говорить тепер” (1991).
Дев’яності дали Джону культову роль гангстера Вінсента Веги у стрічці Квентіна Тарантіно “Кримінальне чтиво”. Його роль отримала номінацію на “Оскар” та схвальні відгуки кінокритиків. З того часу актора починають більше “експлуатувати” у бойовиках, але від комедійних мелодрам Джон теж не відмовляється. За участь у стрічці “Феномен” (1996) він знову впадає у немилість серед критиків, адже фільм вийшов відверто поганим, але артист реабілітується у стрічці “Без обличчя” (1997), де компанію акторові склав Ніколас Кейдж.
Нульові у житті актора не складалися. Траволта був номінований на антипремію “Золота Малина” за стрічки “Поле бою: Земля” (2000) та “Прихована загроза” (2001). Невдачі картин знову відкинули Джона до періоду 80-х і не сприяли затребуваності у Голлівуді. Дивно, але акторові вдалося отримувати великі гонорари попри нові 6 років провальних стрічок.
2007 рік допоміг йому “винирнути” завдяки ролі жінки Едни Торнблед у мюзиклі “Лак для волосся”, де ми бачимо, що актор помітно погладшав. Та успіх не закріпився, і Траволта продовжив зніматися у другосортних комедіях на кшталт “Реальних кабанів” та “Старих псів”.
У 2009 році сім’ю актора спіткала трагедія. Його син загинув на Багамських островах внаслідок нападу епілепсії. Джон тяжко переживав смерть сина і на певний час зник з радарів кіновиробників. До того ж, команда швидкої, яка рятувала сина Траволти, почала шантажувати зірку, що оприлюднить угоду, підписану актором “Про відмову від претензій”. Актор хотів, аби сина перевезли з Багамів на лікування до США і не став читати папери, які підписував. Джон і швидка подали одне на одного зустрічні позови, але пізніше вони були відкликані.
У 2012-му масажист звинуватив Траволту в сексуальних домаганнях. У 2014 році те саме зробив його колишній пілот, а у 2017-му другий масажист теж подав позов до суду. Проте Джонові вдалося відстояти себе та спростувати чутки про харасмент. Внаслідок цього всі позови були відкликані.
2018 рік допоміг актору знову бути у виграшному становищі. Він знявся у серіалі “Американська історія злочинів”, за участь в кому отримав “Еммі” та “Золотий Глобус”. Та щастя, на жаль, тривало лише один сезон. У 2019-му був спільний проєкт із Морганом Фріменом під назвою “Отруйна троянда”, проте стрічка не стала трампліном для відновлення колишньої популярності.
Влітку 2020 року від раку померла Келлі Престон, дружина Траволти, і горе втрати знову вдарило по акторові. Зараз Джон взяв паузу в кар’єрі, щоб побути з дітьми та підтримати їх.
Рассел Кроу
Австралієць Рассел Кроу – це актор-самородок. Він ніколи не навчався акторській майстерності. Кроу планував вступати у лави театрального вишу в Австралії, проте його друзі вмовили його не робити цей крок, пояснюючи це втратою часу. Попри відсутність освіти внутрішня інтуїція та харизма самі привели Кроу до професії. До того ж він спочатку не планував присвятити своє життя кіно. Рассел мріяв стати крутим рок-музикантом, сам писав пісні, а його гурт “30 Odd Foot of Grunts” був доволі популярним на батьківщині і проіснував до 2005 року.
Акторство несподівано увійшло в життя Рассела у 1986 році. Він отримав роль трансвестита в австралійському серіалі «The Rocky Horror Show». За два роки він знявся у 415 епізодах шоу. Перша головна роль актора була у фільмі “Перехрестя” (1990). А вже за рік він отримав свою першу кінонагороду від Австралійського інституту кінематографії за другорядну роль у стрічці “Доказ”.
Але справжній злет стався у 1992 році, коли актор виконав роль скінхеда у фільмі “Бритоголові”. Саме після нього його помітили кінопродюсери, і пропозиції ролей у різних проєктах одразу ж посипались.
Яскравим став образ проповідника Корта у стрічці “Швидкий та мертвий” (1995). До участі його запросила виконавиця головної ролі – Шерон Стоун. Крім неї, компанію Кроу на знімальному майданчику склали Джин Гекмен та юний Леонардо ДіКапріо.
Дев’яності були плідним періодом для Рассела Кроу, який поступово закріплював за собою статус харизматичного професіонала. Найбільша слава звалилася на артиста після участі у стрічці Рідлі Скотта “Гладіатор”. Режисер запросив австралійця на головну роль гладіатора Максимуса і не прогадав, адже Кроу виклався на всі 100%. Результатом роботи став “Оскар” у категорії “Найкраща чоловіча роль”.
Талант Кроу розкрився у повній мірі, що дало змогу обирати проєкти, привабливі для нього. З того моменту посипалися цікаві ролі: математик Джон Неш (“Ігри розуму”, 2001), капітан Джек Обрі (“Володар морів”, 2003), боксер Джеймс Бреддок (“Нокдаун”, 2005), детектив Річі Робертс (“Гангстер”, 2007) та Робін Гуд (“Робін Гуд”, 2010).
Разом з тим, кепський характер актора давав про себе знати. Він почав нехтувати запрошеннями великих студій. Зокрема Кроу відмовився від ролі Арагорна у трилогії “Володар перснів” та Росомахи у “Людях Ікс”. Через це він нашкодив своїй кар’єрі і в подальшому зустрівся із недоброзичливим ставленням студій до себе. До того ж, він почав просити захмарні гонорари за свої роботи у стрічках, мабуть, через “зіркову хворобу”. Подейкують, що це стало причиною зриву знімань, конфліктів із режисерами та пияцтва. “Зірковість” Рассела призвела до того, що він став розпускати руки та навіть кілька разів побився із фанатами.
Репутація актора дедалі більше танула на очах, внаслідок чого його все рідше запрошувати у великі кінопроєкти. Останніми помітними роботами актора стали роль інспектора Жавера у “Знедолених” (2012), батька Супермена у “Людині зі сталі” (2013), Ноя у стрічці “Ной” (2014). Участь у фільмах “Хороші хлопці”(2016) із Раяном Ґослінгом та “Мумія” (2017) із Томом Крузом принесла лише негативні відгуки критиків, а роботи актора назвали ледь не найгіршими. Проте зараз Кроу намагається відновитись у Голлівуді. Принаймні він знявся у стрічках “Правдива історія банди Келлі” та “Несамовитий” у 2019 році.
А які фільми за участі цих акторів ви пам’ятаєте і любите?
Наступного разу ми розповімо про інших акторів, які колись були улюбленцями глядачів, а зараз “пасуть задніх”...