Грецький режисер Євангелос Космідіс разом з маріупольськими акторами створив перформанс про пошук щастя в рамках марафону міжнародних резиденцій.
19 вересня о 17:00 у Центрі сучасного мистецтва “Готель Континенталь” відбудеться презентація перформансу “Alaska” спільно з учнями першої театральної школи-студії міста Маріуполь. Це перформанс про пошук щастя, що спонукає акторів і глядачів поставити собі такі запитання: “Що робить мене щасливим? Чому я прийшов у цей світ? Яка ціль життя загалом і яка моя особиста?”. Перформанс показує аб’юзивні стосунки між підлітками, сім’єю та школою.
“Аляска” поєднує у собі елементи документального театру, а також дослідження та інтерв’ю першої театральної школи-студії міста Маріуполя, які стали голосом підлітків тут і зараз. Окрім особистих текстів учасників, у перформансі використовуються літературні уривки та поезія авторів Roland Bart, John Green, Sibylle Berg, Elise Wilk, Jorge Bucay, Maria Polidouri, Kostas Kariotakis, Pinelopi Delta, Sophocles, також уривки з Біблії.
Yabl поспілкувалися з куратором проєкту Андрієм Палатним та режисером Євангелосом Космідісом про те, з чого все почалося, про перенесення власного досвіду у роботу над виставою, а також про те, що таке devised theatre, про вибір назви перформансу і не тільки.
Андрій Палатний, куратор
Розкажи про свою роль у проєкті - чим займаєшся особисто ти?
Я є куратором Марафону міжнародних резиденцій 2021. Моє завдання - зробити можливим реалізацію цього проєкту, поєднати усі організаційні та творчі моменти в єдину успішну систему. Я щасливий, що цього року саме Маріуполь носить почесне звання Великої культурної столиці України та реалізується в рамках проєкту культурно-мистецьких ініціатив «Діалог мовою мистецтва» за підтримки Українського культурного фонду. Це дає змогу реалізувати найцікавіші театральні ідеї й дати можливість розвитку і продовження. Успішний цьому приклад - фестиваль iStage, що проходив у серпні (теж в межах Великої культурної столиці України) та залучив 7 українських театральних команд із 5 міст, ексклюзивну колаборацію між Маріуполем та Лондоном та презентацію першої театральної резиденції. Фестиваль допоміг акумулювати актуальні зразки української театральної сцени і продемонструвати їх на широку аудиторію.
Скажи, хто кого знайшов? Космідіс вас чи ви його? З чого почався цей проєкт?
Марафон міжнародних резиденцій 2021 — це сучасна театральна лабораторія мистецького діалогу, що має на меті відкрити новий культурний Маріуполь, у статусі Великої культурної столиці України 2021 для всього світу. Це тривала театральна резиденція, що об’єднує сучасних європейських режисерів та українських театральних митців у творчих експериментах, результатом яких є реалізація нових культурних продуктів в Маріуполі. Це вже друга резиденція із запрошеним режисером. Перша відбувалася під час фестивалю лабораторії ідей актуального театру iStage у серпні, разом зі швейцарською режисеркою Мадлен Бонгард. Спільно з 6 акторками, які працювали над усвідомленням присутності за допомогою технік пробудження тіла, розслаблення і голосовими практиками.
Історія з Євангелосом почалася з того, що ми оголосили європейський опен-кол, і Космідіс був одним з 12 учасників, котрі подали заявку. Нас вразила його амбіційність і бажання стати частиною цього проєкту. Також те, наскільки молодий режисер має досить багатий досвіду (за його плечима акторська кар’єра та робота режисером у Національному театрі Афін у Греції). Не довго думаючи, ми запропонували йому приїхати. Я вважаю, що те, що грецький режисер вперше приїхав до Маріуполя є важливою подією цього року, адже історія греків тісно пов’язана з цим містом і дасть можливість відновити культурний і соціальний зв’язок, зокрема між Маріуполем та Афінами.
Як довго тривали репетиції?
Загалом, знайомство з командою та процес репетицій зайняли приблизно місяць. Від приїзду Євангелоса та перших зустрічей з акторами до прем’єри 19 вересня, - це був складний, але дуже продуктивний період. Репетиції проходили щодня, майже без вихідних, по 6-7 годин і були виснажливими для усіх. Проте, у Євангелоса є своя, унікальна методика взаємодії з акторами, і з дітьми, зокрема. У нього великий досвід роботи з підлітками, людьми з інвалідністю у різних містах Греції, що дозволяє за короткий час створювати надзвичайні постановки та акумулювати команду.
Які саме актори брали участь у перформансі? Що можеш розповісти про першу театральну школу-студію міста Маріуполя? Чому саме вона обрана для такого творчого експерименту?
Все відбулося невипадково. Коли ми обрали Євангелоса для приїзду в Маріуполь, одразу оголосили опен-кол для того, щоб зібрати акторів міста для роботи з режисером. Оскільки з Іриною Руденко, головою правління творчого об’єднання “Арлекіно” (до речі, заслуженою діячкою естрадного мистецтва України), ми вже були знайомі, і знали, що у неї є команда молодих акторів, запропонували поширити новину серед своїх учнів. На першу нашу зустріч прийшло близько 20 акторів абсолютно різного віку і здебільшого усі вони були з першої театральної школи-студії. Ми були вражені таким бажанням учнів взяти участь у підготовці перформансу, тож не робили обмежень за віком чи досвідом. Єдиною вимогою була часова доступність та сильне бажання. У результаті сформувалася команда з 14 учасників, молодих акторів від 11 до 18 років, які наважилися на спільну роботу та присвятили свій час активним репетиціям.
Яким чином відбиралися актори для вистави, за якими критеріями?
Як я вже сказав, все вийшло органічно та самостійно. Учасники, які вирішили, що цей проєкт наразі є справді важливим і унікальним, залишилися з нами і дозволили собі повністю поринути у процес. Всі вони об’єднані вірою і жагою, адже розуміють, що це не просто ще одна вистава, яка може залишитися в їхньому репертуарі, а маленька сповідь кожного з них, що може по-справжньому сколихнути Маріуполь і його жителів.
У прес-релізі та на сайті проєкту зазначається, що “Аляска” - це devised перформанс та вистава. То що в “Алясці” від перформансу і що - від вистави у класичному розумінні?
Разом з Євангелосом ми визначаємо формат “Аляски”, як вистава про пошук щастя. Тому що працюючи з командою, Євангелос намагався поєднати авторський текст п’єси, класичну літературу і особисті монологи учасників. Звісно, враховуючи досвід режисера та його роботу в різних театрах та з різними командами, ця робота містить й елементи класичного, і документального театру, і перформансу. Тож немає єдиної відповіді. Нам набагато важливіша суть і цінності, що несе в собі цей проєкт, аніж прив’язка до певної форми.
Як би ти пояснив термін devised theatre українській аудиторії?
Це певна форма театру, в якій учасники процесу стають безпосередніми творцями вистави. Де немає межі роботи режисера у стандартному розумінні та функції актора. Все будується на діалозі, спільних ідеях та їхньому втіленні. У нашому випадку під час роботи з Євангелосом, який здебільшого працює з методикою devised theatre і має великий досвід у цьому, режисер задавав конкретні запитання учасникам, що стосуються їхнього світосприйняття, понять дружби, кохання, самотності, війни. Згодом з їхніх відповідей сформувався остаточний текст, який увійшов до перформансу.
Яке майбутнє цього проєкту? Де його можна буде побачити, крім як 19 вересня?
Хочеться наголосити, що в день прем'єри, 19 вересня відбудеться не лише офлайн показ у ЦСМ "Готель Континенталь" у Маріуполі, але й буде змогла подивитися онлайн усім охочим в Україні, а також за кордоном (долучаємо європейських партнерів, зокрема у Греції).
Подивитися стрім "Аляски" можна тут.
Окрім цього, звісно, ми плануємо показувати перформанс на інших локаціях та в інших містах України. Є ідея залучення грецької команди Євана і спільного доопрацювання перформансу. Також нам вдалося подати заявку на найбільший Афінський театральний фестиваль Епідавра і ми сподіваємось, що вдасться показати виставу за кордоном. А ще разом з Євангелосом під час його перебування в Маріуполі ми познайомилися з федерацією грецьких товариств України, відвідали Маріупольський державний університет (кафедру грецької філології та перекладу). Особливо теплою була зустріч у селищі Сартана з грецьким фольклорним ансамблем пісні і танцю "Сартанські самоцвіти" та носіями румейського діалекту. Все це дало змогу зав'язати тісні контакти зі спільнотами і запланувати роботу над наступними проєктами за участі Євангелоса. Тож, гадаю, ця співпраця точно матиме продовження.
Євангелос Космідіс, режисер
Ви визначили жанр, як вистава про пошук щастя. Якими художніми засобами ви передаєте у виставі ці пошуки?
"Аляска" - це devised перформанс з елементами документального театру, що поєднує історії простих людей та гру акторів. У ньому герой історії та актор мають багато спільного. Іноді ви розумієте, що актор робить свій внесок, але межа персонажу та ролі стирається. “Аляска” - це результат особистого дослідження протягом року, присвяченого питанням підліткової психології, розладів, порушень та асоціальної поведінки, а також історії України, Росії, сучасних політичних і соціальних умов між ними. Цей дослідницький матеріал був доповнений інтерв’ю та опитуваннями групи українських акторів, завдяки яким виникли теми, які окреслюють їх тут і зараз. Сюжет поєднав літературу та поезію, де разом із суто особистими свідченнями учасників групи звучать тексти Роланда Барта, Джона Гріна, Сивілли Берг, Еліз Вілк, Хорхе Букая, Марії Полідурі, Костаса Каріотакі, Пенелопи Дельти, Софокла, а також уривки з Біблії. Увійшли й тексти та пісні українською, російською, грецькою, польською, італійською, англійською мовами, а також румейський діалект, який є діалектом греків України - вихідців із Криму.
І в чому головний конфлікт спектаклю?
У перформансі ми можемо побачити багато конфліктів, що стосуються молодої людини: зі школою, батьками, однолітками. Але я вважаю, що головний конфлікт - це внутрішня боротьба особистості зі сприйняттям себе та оточення. Кожен з нас уявляє щастя по-різному, але в реальності воно перебуває всередині нас. І лише після того, як ми пройшли шлях самоприйняття і по-справжньому полюбили себе, можна прийняти і полюбити інших. Саме так ми відкриваємо шлях до щастя.
Чому вистава про аб’юзивні стосунки між підлітками, сім’єю та школою має таку назву, як “Аляска”?
Перформанс демонструє внутрішній світ підлітка і всього, що його оточує, - стає певним приводом для "занурення" та самовираження. Таким чином, найтемніші та найневідоміші сторони виходять на поверхню. Такі, які нам самим складно прийняти в собі. Аляска - це холодне місце, де багато льоду, де легко можна заблукати. Воно пов’язане із самотністю, медитацією, пошуком сенсу, істини та щастя. Це територія вигнання. Ми всі були там.
Чи переносили ви у виставу власний досвід, підліткові переживання?
Деякі аспекти людського психосинтезу та досвіду є універсальними, і чим вони серйозніші, тим простіші. Наприклад, смерть, - це те, з чим більшість із нас зіштовхувалася. Проте, з іншого боку, це дуже серйозно. Тому питання, з якими ми працюємо у перформансі, настільки особисті, що стають універсальними для кожного.
“Хто я, як мені жити і поводитися?”, - ми всі подолали деякі труднощі. Я працював з командою акторів перш за все, щоб допомогти їм висловитись: створивши закриту систему, щоб захистити їх, а потім поставити правильні запитання, дати їм час висловитись так, як вони хочуть і відчувають, що не будуть осудженими. Лише потім я почав роботу над матеріалом, щоб сформувати його та допомогти передати якнайкраще з художньої точки зору.
Як ви розумілися з українськими акторами? Працював перекладач чи у всіх достатній рівень англійської?
Репетиційний процес був певним одкровенням для мене самого, для акторів та всіх, хто спостерігав за цим з самого початку. Коли ми вперше зустрілися, і я почав розмовляти англійською, деякі розуміли і могли відповісти мені навіть без перекладача. Інші розуміли, що я говорю, але не мали впевненості та здатності висловлюватись англійською. І була дуже велика кількість підлітків та дітей, які нічого не розуміли, з того, що я говорю, і мені також був потрібен хтось для допомоги з перекладом, щоб ми якось могли спілкуватися. Тепер нам майже не потрібен переклад. Я розмовляю англійською, а вони українською чи російською, і ми розуміємо одне одного. Лише у складних питаннях нам потрібна допомога. Обидві сторони зробили багато кроків у цьому напрямку, і тому зараз ми намагаємось чітко розуміти те, що ми хочемо висловити, щоб інші отримували чіткі меседжі. Тож мова перестала бути перешкодою або бар’єром.
В синопсисі йдеться, що у виставі звучать українська, російська, грецька, польська, італійська мови та пісні, а також румейський діалект. В якому контексті прозвучить цей мовний мікс?
Хтось сказав, що «всередині нас всі мови світу», і я в це вірю: неважливо, якою мовою говорить людина, якщо вона чітко висловлює те, що хоче висловити. Про успішні вистави кажуть, що насправді не має значення, якою мовою говорять актори, якщо матеріал добре структурований і опрацьований. Що стосується цього перформансу, то навіть той, хто не володіє мовами, які там використовуються, зрозуміє, що відбувається, бо будуть чітко зрозумілі зв’язки. Саме таким принципом я керувався при постановці, щоб я, іноземець, який не знає української та російської, зрозумів усе, що говорять зі сцени.
Якби ви свого часу у підлітковому віці побачили таку виставу, про що вона вас змусила б задуматися та чи змінила б життя?
Я б подумав, що мені дійсно доведеться багато чого пережити, побачивши, як актори чесно діляться своїми історіями, усвідомлюючи, що все, що вони говорять - правда.
Думаю, що це шокувало б мене як на художньому, так і на особистому рівні. Після цього перформансу я б подивився на своїх однолітків по-іншому, розуміючи, що це теж люди, які намагаються знайти свій шлях і вижити у цьому не завжди гостинному середовищі.
Що я не єдиний, хто відчуває самотність, сум та багато інших негативних емоцій. Мій сусід по парті теж, і оскільки ми обидва відчуваємо себе самотніми, чому ми повинні продовжувати бути такими? Чому не зупинити це? Чому б не поділитися цим одне з одним? Чому б не відкрити свою вразливу сторону, а згодом прийняти одкровення іншого? Для мене все це пов'язано з питанням прийняття себе та оточуючих.
Я б захотів свторити навколо себе цей простір, необхідний для існування - з повагою до себе та із вдячністю. З уважністю до питань: “Хто я, що я хочу, що мені подобається, що не подобається, куди я прямую?” Коли ви так чините, на мою думку, ви набагато ближче до справжнього щастя, ніж здається.