Українські дреґ-квін на сцені та на війні, палестинські трансперсони в Ізраїлі та все, що ви хотіли знати про квір-історію британського кіно, але соромилися спитати.
Хоча ЛҐБТКІА+ кінофестиваль SUNNY BUNNY, який проходитиме в столичному кінотеатрі «Жовтень» з 18 по 25 квітня, відбувається як окремий захід втретє, по суті цього року йому виповнюється двадцять п’ять років. До того, як стати повноцінним кінофестивалем, він проводився як окремий конкурс «Молодості», що стала другим кінофестивалем у світі після Берлінале зі спеціальною нагородою для фільмів ЛГБТ-тематики.
Втім, завсідникам добре відомо, що значну частину програми складають стрічки, які не зводяться до нішевого та активістського кіно, а здатні захопити своїми художніми чеснотами найширшу аудиторію. Пропонуємо добірку найпомітніших з нашого погляду картин цьогорічного SUNNY BUNNY.
Фільм-відкриття
«Королеви радості», режисерка Ольга Гібелінда, Україна-Франція-Чехія
Всупереч усім свідченням, уявлення про неучасть представників української ЛҐБТ-спільноти в бойових діях і волонтерстві залишається досить поширеним. SUNNY BUNNY робить значний внесок у спростування подібних стереотипів як співпрацею з об’єднанням «Українські ЛҐБТ+ військові та ветерани за рівні права», так і демонстрацією фільмів, присвячених життю вітчизняних квірів під час війни.
Фільм Ольги Гібелінди розповідає про українських зірок жанру дреґ-квін, які, подібно до більшості співгромадян, переосмислюють свою професію та свій спосіб життя після повномасштабного вторгнення. Продовжуючи свої виступи, вони долучаються до різноманітних волонтерських ініціатив, а хтось залишає сцену, щоб взяти до рук зброю.
Міжнародний конкурс
«В'єт і Нам», режисер Мінь Куї Чуонг, В’єтнам-Філіппіни-Сінгапур-Франція-Нідерланди-Італія-Німеччина-США
Герої фільму, молоді шахтарі Нам і В'єт, не можуть вдихнути на повні груди, навіть вибираючись на поверхню з вугільної шахти – вони змушені приховувати своє кохання. Нам вирішує відправитися на пошуки кращої долі в чужі краї, довірившись нелегальним перевізникам, але відкладає від’їзд, коли мати повідомляє, що уві сні їй явився чоловік, який зник безвісті на війні десятиліття тому, і розповів, де знаходиться його тіло. Разом з матір’ю, коханим і бойовим товаришем батька Нам, керуючись химерними свідченнями снів та ще більш химерними спогадами, заглиблюється у джунглі – і в серце темряви національної історії.
Представлений в «Особливому погляді» Каннського МКФ (перший фільм в’єтнамського виробництва, включений в офіційну каннську програму) і нагороджений півдюжиною призів на інших кінофестивалях, стрічка Мінь Куї Чуонга була заборонена до показу на батьківщині без чітких пояснень. За повідомленнями преси, заборона була викликана не стільки гомосексуальною темою, скільки похмурим зображенням в’єтнамської сучасності та трактуванням подій минулого, далеким від парадного офіціозу та чиновницьких уявлень про патріотичне сприйняття історії.
«Проковтнути ніч», режисери Жонатан Вінель і Каролін Поджі, Франція
Нарікаючи на звичку сучасників витрачати життя на комп’ютерні ігри, ми забуваємо, яких небезпек уникають багато з наших ближніх, шукаючи гострих відчуттів у відеосвітах, а не в реальності. Проте юні герої стрічки Жонатана Вінеля та Каролін Поджі, представленої на Каннському МКФ в рамках «Двотижневика режисерів» і номінованої на квір-пальму, в якийсь момент перестають задовольнятися адреналіновим напівфабрикатом. Брат і сестра, які буквально виросли на онлайн-грі Darknoon, яка задовольняла їхню жагу до насильства, ошелешені новиною, що її творці вирішили незабаром закрити проект.
Але якщо дівчина з одержимістю, гідною кращого застосування, прагне за залишений час досягти найвищого рівня розвитку в цьому похмурому віртуальному просторі вбивств та членошкідництва, її брат залишає клавіатуру, щоб зробити бізнес на залежності, куди менш безневинній, ніж ігроманія – разом зі своїм коханим він намагається зайняти місце на ринку наркоторгівлі, привертаючи зовсім не дружню увагу конкурентів.
«Чотири матері», режисер Даррен Торнтон, Ірландія-Великобританія
У 2008-му році фільм Джанні Ді Грегоріо «Святковий обід спекотним літом» здобув низку нагород. Це історія про літнього безробітного холостяка, який мешкає зі своєю матір’ю й раптово змушений доглядати ще трьох жінок поважного віку. Стрічка належить до тих картин, які здатні підтримати інтерес і симпатію до «фестивального» кіно у найширшого глядача.
Ірландець Даррен Торнтон у своєму ремейку переніс дію з Рима до Дубліна і суттєво змінив образ центрального персонажа: замість пошарпаного, але стійкого у своїх негараздах невдахи з'явився молодий письменник невротичного складу, якому після публікації нового роману якраз усміхнулася фортуна. Готуючись закріпити успіх книги в американському турне, герой намагається придумати, як поєднати цю подорож з доглядом за матір'ю, яка перенесла інсульт – і тут-таки до його квартири одна за одною починають прибувати літні родички друзів, за якими, з тих чи інших причин, тільки він один здатний приглянути.
Про успішність здійсненої Торнтоном адаптації свідчить приз глядацьких симпатій на Лондонському кінофестивалі.
Добірка фестивальних хітів «Панорама»
«Весільний бенкет», режисер Ендрю Ан, США
Дочекався свого ремейка й «Весільний бенкет» Енга Лі 1993-го року, переможець Берлінале, номінант «Оскара» і «Золотого глобуса», який став одним з найулюбленіших творів тайванської кінематографії – і одним з найвизначніших фільмів у висвітленні ЛҐБТ-тематики. Тінь цієї картини тяжіє чи не над кожною знятою відтоді стрічкою, чиї персонажі намагаються приховати від родини свою гомосексуальність.
Молодий американський постановник Ендрю Ан, котрий наважився взятися за адаптацію цієї сучасної класики, дещо переписав сюжетну канву першоджерела і замінив тайванських емігрантів корейськими. Отже, центральний персонаж нового «Весільного бенкету», який щасливо живе зі своїм хлопцем, погоджується на фіктивний шлюб із подругою-лесбійкою, щоб полегшити їй оформлення документів на штучне запліднення, а самому отримати ґринкард – і заодно порадувати родичів, які не підозрюють про його орієнтацію. Однак герою доводиться пожалкувати про свою вигадку, коли до Америки приїжджає його бабуся, щоб організувати весілля згідно з традиціями корейської старовини.
«Красуня з Гази», режисер Йоланд Зоберман, Франція
Відома французька постановниця Йоланд Зоберман у своїй документальній картині досліджує життя трансґендерних персон у Тель-Авіві. Вона представляє найрізноманітніші історії боротьби за особистісну реалізацію та взаємодії з оточенням, від повій, які щовечора виходять на вулицю, немов на поле бою, до королеви краси Ізраїлю арабського походження. Центральним образом, що дав назву стрічці, стає міська легенда про трансґендерну дівчину з Сектора Газа, яка втекла до Ізраїлю, рятуючись від родичів – що виявляється не надто далеким від реальності.
Фільм, що брав участь у документальному конкурсі Каннського кінофестивалю, був знятий ще до початку війни між Ізраїлем і ХАМАСом, коли багато ЛҐБТ-організацій виступили проти «ізраїльської агресії», навряд чи маючи якесь уявлення про розправи, які чекають на представників квір-спільноти на території «вільної Палестини».
«День Пітера Гуджара», режисер Айра Сакс, США-Німеччина
Відомий представник американського незалежного кіно Айра Сакс екранізував однойменну книгу 2021-го року Лінди Розенкранц, майстра документальної прози. Фільм відтворює розмову, яка відбулася ще в 1974-му, між Розенкранц і її другом Пітером Гуджаром. Один з найкращих фотохудожників свого часу, піонер гомоеротичної фотографії, детально розповідає Розенкранц про те, як він провів свій день. Цей опис повсякденності яскравого представника нью-йоркської богеми дозволяє не лише дізнатися про джерела натхнення і особливості творчого методу самого Гуджара, але й краще познайомитися з буремною атмосферою художнього світу Великого Яблука.
Ролі Гуджара і Розенкранц виконали Бен Вішоу та Ребекка Голл. Варто зазначити, що фотоальбом «Пітер Гуджар: Ріальто» художника, який провів дитинство на фермі бабусі та дідуся, вихідців з України, і до школи говорив лише українською, був випущений минулого року видавництвом «Родовід».
«Мрії», режисер Даґ Йоган Гьоуґерюд, Норвегія
Схильність наших сучасників описувати своє життя у всіх його інтимних подробицях часто призводить до небажаних відкриттів, що, проте, нерідко обертається благом, дозволяючи скинути багаторічний тягар прикидання. Головна героїня стрічки веде щоденник, емоційним стрижнем якого стають записи переживань, пов’язаних з радостями та прикростями любовних стосунків з її викладачкою. Щоденник дівчини потрапляє до рук її матері та бабусі, які, почавши читати, відчувають себе жорстоко покараними за надмірну цікавість. Проте поступово потрясіння та гіркоту в їхніх душах змінює співчуття і розуміння під впливом не лише сили пристрастей, описаних їхньою донькою та онукою, але й спогадів про власні таємні бажання, які так і залишилися під спудом.
Режисер стрічки Даґ Йоган Гьоуґерюд знайомий українським кіноманам за фільмом «Секс», одним з найбільш яскравих конкурсних робіт торішнього Одеського кінофестивалю, який отримав спеціальний диплом журі. «Мрії» стали тріумфатором Берлінале, де отримали «Золотого ведмедя», приз ФІПРЕССІ та нагороду Гільдії німецького артхаусного кіно.
«Квір», режисер Лука Ґуаданьїно, США-Італія
Автор «Назви мене своїм ім’ям» і «Суспірії» екранізував один з ранніх автобіографічних романів Вільяма Берроуза. Відповідно до першоджерела, стрічка розповідає про Вільяма Лі, американця без певних занять, який покинув батьківщину через проблеми з законом і оселився в Мехіко. Перебуваючи в стані тяжкої депресії, намагаючись впоратися з демонами наркотичної залежності та самотності, він блукає по барах у відчайдушних пошуках коханців. Знайомство з молодим співвітчизником Аллертоном ніби фокусує зусилля Лі на одній людині, надаючи їм характер одержимості. Хоча юнак не відповідає герою взаємністю і скоріше терпить його присутність, це зовсім не охолоджує запал Лі, для якого Аллертон, здається, стає не стільки об'єктом сексуального бажання, скільки втіленням його надій подолати відчуження від навколишнього світу. Як це буває з багатьма з нас, прагнення досягти своєї мети будь-що-будь спонукає Лі вдатися до зовсім дивного засобу – він вмовляє Аллертона вирушити разом у джунглі Південної Америки на пошуки аяуаскі, індійського галюциногенного відвару, сподіваючись, що за межами цивілізації справи підуть на лад.
Головною чеснотою фільму, що брав участь в основному конкурсі Венеційського МКФ, багато критиків називають блискуче виконання головної ролі Деніелом Крейгом.
Велика Британія: Ретроспектива
«Трохи багряного», Андреа Вайсс, Велика Британія
Добірка британського квір-кіно настільки гарна, що здатна порадувати і відчайдушного гомофоба, хоч трохи зацікавленого кіномистецтвом – тут вам і один з найбільш вишуканих вампірських трилерів «Голод» Тоні Скотта, і візуальний шедевр Дерека Джармена «Караваджо», і витончена екранізація класичного роману Едварда Моргана Форстера про пробудження чуттєвості юнака-гомосексуала «Моріс» Джеймса Айворі. Однак найбільш ексклюзивним фільмом програми нам представляється документальна стрічка Андреа Вайсс, оригінальний гід по історії британського кіно, що розглядає, як змінювалася з часом подача гей-тематики. Закадровий текст читає сер Ієн МакКеллен.
Зацікавленим історією кіно глядачам радимо не пропустити також «Теплий фільм» Драґана Йовичевича з документальної програми, аналогічне дослідження югославського і сербського кінематографа.
Повна програма і розклад показів розміщені на сайті фестивалю.
