Якщо ви, як і ми, в очікуванні другого сезону «Кави з кардамоном» гортаєте сторінки соцмереж проєкту, то напевне, як і у нас, ваш подих перехоплює від краси суконь персонажок. В українському серіальному виробництві не так часто трапляються великі костюмні проєкти, де насолоду можна отримувати не тільки від історії, а і від розглядання історичного вбрання героїв, капелюшків, бутоньєрок та вишуканих зачісок. Давайте зізнаємось собі: часом ми такі серіали тільки заради цього і дивимось.
Ми зустрілись з Вікторією Шостак. Це вона вже другий поспіль сезон «Кави з кардамоном» перетворює на всесвіт краси і стилю. Одяг, зачіски, грим – це все вона.
– Віка, давайте одразу порівняємо перший і другий сезон. Історія після останньої серії першого сезону робить стрибок в часі. Головна героїня вже на декілька років доросліша, інший стиль життя, нові персонажі. Чи помітимо ми різницю візуально?
– Дійсно картинка відрізняється.
Наша Анна в перших серіях нового сезону ще досі в траурі. Вона декілька років не вдягала красивих бальних суконь. Плюс накладається те, що вона тепер живе в передмісті. Тому ми робили акцент на більш натуральні льняні фактури. В першому ж сезоні в нас була міська урбаністична історія. То там переважно була тавта, яскраві кольори.
В цьому сезоні ми, звісно, повертались до насичених кольорів в ті моменти, коли у нас в кадрі бали та світські прийоми, але героїня все одно існує у більш такій натуральній гамі, наближеній до природи.
Тепер це більш пастельна літня історія. Гірські схили, річки, будівництво, поля з пшеницею. Така тепла-тепла картинка.
– Я читала ваше інтерв’ю, в якому ви розповідали, як важко було працювати над першим сезоном такого масштабного костюмного проєкту. У вас було не менше 70 суконь в кадрі. Але другий сезон ви вже знімали після початку повномасштабного вторгнення. Перший сезон тепер напевно здається прогулянкою?
– (сміється) З часом складності забуваються, але так, другий сезон ми робили в максимально екстремальних умовах. Для першого сезону нам відшивали сукні шість різних ательє. Тут же, коли почався підготовчий період до зйомок, ми виявили, що половина з наших партнерських ательє позакривалися, інші вже набралися замовлень, і на нас у них немає часу.
Врешті-решт з нами працювали лише два ательє: одне жіноче, одне – чоловіче. Чекати не було можливості. Шили ночами. Ми докупили швейні машинки, щоб майстрині могли поставити їх вдома і після робочого дня під час комендантської години не сидіти в ательє. У мене у самої вдома стояли машинки. На якийсь час ми взагалі з’їхались з шоуранеркою Оленою Лавренюк, жили разом, щоб не відволікатися ні на що – працювали над фіналізацією суконь.
Дошивали, вишивали, розшивали, прикрашали всією командою.
Особливо гарячі ночі були перед тими днями, на коли були заплановані зйомки балу. Кілька ночей ми всі лишались в офісі для того, щоб сукні, які приїжджали з ательє просто болванками (без прикрас та аксесуарів), доробляти і приводити візуально до прийнятного стану.
Це була тектонічна робота. Костюмний департамент – це мої власні герої, які зробили неможливе в той час.
– Напевно, в таких умовах обов’язково трапляються якісь компроміси. Щось робиться із того, що під рукою. Або закуповується не там і не так, як це зазвичай робиться в кіно.
– Так, тканини ми купували, де могли. Шоуранерка наша їздила на ринок в Лондоні, щоб купити частину матеріалів. Решту я шукала по київських ринках. А взагалі основним компромісом вважаю те, що для нашої масовки та епізодичних персонажів ми перешивали костюми із костюмів головних героїв першого сезону. Якщо уважно дивитися, можна помітити тканини з першого сезону. Інколи цілі сукні. Перероблені, звісно. Але це вони.
– Ну ми зараз бачимо багато фото та відео в соцмережах проєкту. Костюми і сукні виглядають на рівні. Навряд чи хтось зміг би закинути, що це робилося в останній момент і «на колінці».
– Мені завжди боляче читати інтерв’ю художників по костюмах якихось закордонних проєктів. Та і маю особисті знайомства з колегами, які працювали в тих умовах. Коли я чую, як люди готувались, як вони мали на це півроку-рік, як вони замовляли тканини в Індії, вишивки спеціальні, коли там якийсь особливий шовк чи шифон індивідуально для кожного героя, я ще більше ціную наш результат. Хоча я така людина, яка завжди не задоволена своєю роботою. Немає у мене більшого критика, ніж я сама.
– Цікаво, а художник по костюмах зазвичай бере до уваги кастинг? Тобто, створюючи образи, ви тримаєте в голові зовнішність саме актора, який чи яка це вдягатиме?
– В ідеалі так. Але у нас в цьому випадку був лише місяць на всю підготовку. Ми прийняли рішення, що будемо витрачати максимум часу на те, щоб прикрасити сукню, а не на індивідуальні побажання акторів.
У нас всі герої вдягнуті відповідно до характерів. Тому бувало навіть так, що, актори приходили на майданчик і жодного разу до цього не бачили сукню чи костюм, в яких вони будуть сьогодні грати.
Але всі актори так само розуміли, в якій важкій ситуації ми працюємо. Навколо війна. Тому у нас на майданчику не було ані примх, ані жодного негативу щодо запропонованих образів.
Насправді, як акторам, так і мені завжди хочеться мати більше примірок, більше варіантів. Я, наприклад, дуже люблю сама працювати зі всіма акторами, а не тільки з головними героями. Але, на жаль, не в нашій ситуації. Довелось багато делегувати.
– А що означає «костюм відображає характер героя»? Це, наприклад, як?
– Ну от, скажімо, наш головний герой, Стефан Терлецький, він майже весь час працює на своєму підприємстві. Тільки пару разів він виходить в люди, там один раз – на перегони, другий раз – на прийом у Анни. Тому майже весь час ми його бачимо в робочому одязі. Звісно він відрізняється від робітників, тому що він з іншого класу, але це все одно звичайні штани, жилетка, якась брудна робоча сорочка.
Але так, ми враховуємо типаж актора. Олексію Гнатковському, наприклад, дуже пасують всі відтінки оливкового кольору. От ми і грались з цим: зелений, оливковий і всі відтінки цих кольорів.
– А як щодо головної героїні? Анну грає шоуранерка проєкту Олена Лавренюк. Вона і в позакіношному житті завжди дуже стильно виглядає, дуже уважна до деталей свого образу. Як вам працювалося з її сукнями?
– Ми вже настільки спрацювались за перший сезон, що майже завжди розуміли одна одну з напівпогляду: хто що б хотів додати, або хто як бачить ту або іншу сукню. Так, Олена дійсно завжди прискіпливо ставиться до своїх образів, і завжди має своє власне бачення. Але тут спрацювала наша з нею синергія. І до того ж, вона – шоуранерка проєкту і, як ніхто, розуміє умови. Навіть з її сукнями бувало таке, що зранку на майданчику ми всі бачили їх вперше.
– А чи є у вас особисто улюблена сукня головної героїні?
– Напевно, це образ з перегонів, зі скачок. Жовта сукня з жовтим капелюшком. Мені там все в цій локації подобається. Там все склалося, всі герої виглядають прекрасно. Я вже казала, що зазвичай дуже критично ставлюся до своєї роботи. Я майже ніколи не задоволена результатом. Завжди хочу більшого: доробити, допилити, дошити, докроїти. Але тут, мені здається, от просто все, як має бути: і локація, і декорації, і світло, і кольори, і всі герої, всі ансамблі, тобто я там впевнена на 100% в своїй роботі.
– Коли ми говоримо про характер героїв, показаний через костюм, то в першу чергу в голову приходить нова персонажка – Гретта, яку грає Поліна Арно. Ми з нею вже поговорили, вона розповіла нам, що її героїня – бунтарка, яка замість суконь носить штани. Розкажете нам про інших теж?
– У Поліни героїня така більш маскулінна. Вона в протесті до свого батька, до своєї родини. Носить брюки, і за весь фільм тільки пару разів одягає сукню.
Її образи складаються із сорочок і штанів для верхової їзди. Хоча іронія в тому, що насправді вона ніколи не їздить верхи. Тобто просто прикривається перед родиною, що нібито вона зібралась на прогулянку верхи.
Войцех, наш юний герой (його грає Іван Довженко – ред.), він гімназист, тому в нього переважно форма гімназиста. Але, звісно, що на бали, на прийоми, на перегони, він змінює образ.
Ще у нас є Патрісія, сестра Павла, вона така світська стара діва. Вона не вийшла заміж, тому що пожертвувала своїм життям заради виховання доньки свого брата. То вона в нас така… в пошуку кавалєра. Кокетка. Ми відобразили це в її сукнях: більш яскраві кольори, квіти, прикраси.
А ще у нас є Коко. Наш прекрасний дизайнер. Його сюртуки ми прикрашали вишивкою, якимись нестандартними ґудзиками, тобто він такий в нас дуже творчий персонаж.
– А ще ж у вас на майданчику була Ада Миколаївна Роговцева.
– Ой, це свята людина. Королева! З нею взагалі не було проблем! Вона одразу сказала: «Дівчата, робіть свою справу. Моя справа – це гарно грати, а ви робіть свою». Боєць! І на холоді, і на морозі, Ми їй: «Будь ласочка, давайте вдягнемо утеплення!». – «Ні, буде сукня потім погано сидіти». – «Будь ласочка, давайте щось на вас накинемо!» – «Ні, я можу зруйнувати зачіску». – «Давайте вас будемо гріти!» – «Ні-ні-ні, грим потече».
Тобто з такою повагою до роботи моїх департаментів ставилась – я такого ніколи не бачила. Весь час вона намагалась зберегти те, що було створено: не зім’яти, не зламати, не не стерти. «Я не буду їсти, бо дівчатам потім треба буде поправляти грим. Я не буду лягати, бо треба буде поправляти зачіску». Це суперпрофесійне ставлення до всіх і до себе в першу чергу. Справжня легенда і приклад для наслідування для всіх нас.
– Щодо стоїцизму, цікаво, як вижив ваш департамент, якщо ви всі ночами не спали, доробляючи костюми?
– Ой, важко. Бувало втомлені костюмери або гримери казали: «Віка, ну ми ж і так вже це зробили. Ми вже три ночі не спали, не їли, не пили. Ми зробили все, що від нас залежало».
Я тоді їм казала: «Хлопці і дівчата, це все забудеться. Всі забудуть, скільки ми не спали, скільки ми не їли, що ми не робили. Буде пам'ятатися тільки одне: що в кадрі щось було не так. Ніхто не згадає, чому. І ми самі будемо дивитись через рік, два, три, десять це кіно і будемо бачити, де ми не допрацювали».
І ми ж навіть не згадаємо, чому. Хоча на це, я впевнена, було мільйон дуже важливих причин. До того ж, зазвичай більше за все до цього і прискіпуються і глядачі, і критики. До перук, костюмів, автентичності.
– До речі, про автентичність. Краса чи відповідність часу? Що важливіше?
– Ми шукали баланс. Я думаю, що ми набагато більш історично достовірні, ніж «Бріджертони» (сміється). Але якщо ми розуміли, що заради образу героя нам треба порушити канони якісь, або заради сцени нам треба порушити етикет того часу, ми могли не витримувати ці кордони.
Ми наостанок побажали «Каві з кардамоном» третього сезону, а Вікторії Шостак, щоб вона, працюючи над ним, не почала вважати, що умови роботи на другому були «ще нічого» порівняно з третім. Приємних тканин, різноманітних ґудзиків та вишуканих капелюшків!
Інтерв’ю підготувала Уляна Омелян