Після довгого локдауна і шеренг святкових днів культурні інституцій нарешті ожили і радують нас цікавими подіями. Посилаємо вас на 8 виставок березня, які гріх пропускати.
Виставка «Польоти уві сні та наяву», Довженко-Центр
До 4 квітня
Кадр з фільму Романа Балаяна
«Польоти уві сні та наяву» — виставка Музею кіно Довженко-Центру, присвячена не тільки однойменному культовому фільму Романа Балаяна, але й епосі, в яку він був створений. Виставку можна поділити на кілька частин: культурний контекст створення фільму, місто та житель міста як кіногерой, творчість Романа Балаяна та історія фільму. За вивченням представлених документів та відеозаписами можна провести не одну годину, але після цього варто також провести власне дослідження.
Навіть якщо вас не цікавить фільм або постать Романа Балаяна, у Довженко-Центрі можна зануритись у відеомузичну інсталяцію «Шістдесяті» Владіміра Тарасова, гуру литовської джазової музики, переглянути інсталяції художника Антона Логова, створені спеціально для виставки, а ще подивитись на твори Тіберія Сільваші, Віктора Павлова і Тетяни Яблонської, фотографії Олександра Ранчукова і Бориса Градова, а також на фрагменти документальних та художніх фільмів, знятих у Києві в 1970–1980-х роках.
Навіщо йти: щоб відчути епоху та розпочати своє дослідження українського кіно 80-х.
Три виставки в Pinchuk Art Centre
До 15 серпня
Нікіта Кадан, «Сонце та супутник», 2020
Після майже річної перерви в Pinchuk Art Centre відкрились одразу три нові експозиції, які стосуються українського сучасного мистецтва — персоналка Нікіти Кадана, збірна виставка від 90-х до сьогодні та виставка Андрія Рачинського і Даніїла Ревковського.
«Камінь б’є камінь» — це перша велика персональна виставка Нікіти Кадана, який працює з темами історичної пам’яті, політичного насилля, політики та авангарду. Ця виставка досліджує виклики теперішнього часу в нерозривному зв'язку з минулим, використовуючи історію, щоб освітити сьогодення та уявити майбутнє. Кадан давно виставляється за кордоном (в 2019 році персональна виставка, присвячена авангарду, проходила у віденському MUMOK), він також був учасником українського павільйону на Венеційській бієнале та неодноразово експонувався у наших галереях.
«Згадати той день коли» — це розповідь про події, які вплинули на хід історії України і суспільство: від Голодомору через перебудову, 1990-ті, Помаранчеву революцію, Революцію гідності та дотепер. За словами ПАЦ, вона розпочинає серію виставок, які покажуть колекцію українського мистецтва центру від 90-х. Залучаючи різні покоління українських художників до діалогу, виставка демонструє, як митці рефлексували історичні події й процеси, як їхні роботи знов набувають актуальності в іншому історичному моменті. Цей діалог відбувається між роботами художниць і художників, які розпочали свою практику після 2004 року (Саша Курмаз, Анна Звягінцева, Леся Хоменко) та роботами з колекції PinchukArtCentre, створеними з кінця 1980-х до 2004 року (Сергій Братков, Олег Голосій, Павло Маков, Олександр Ройтбурд, Олег Тістол та Василь Цаголов).
Нова робота Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського представлена у формі Музею людської цивілізації, створеного в майбутньому, вже після загибелі людства. Музей присвячено майбутній археології хвостосховища в Кривому Розі. Хвостосховище — це комплекс спеціальних споруд, призначений для зберігання радіоактивних, токсичних та інших відходів.
Навіщо йти: переосмислити минуле та майбутнє через погляд художників.
«Згідно з оригіналом. Добриня Іванов», Dymchuk Gallery
До 20 березня
Художник у своїй відеороботі «Білий прапор», 2017
Роботи Добрині Іванова, адаптовані ним до простору галереї, охоплюють часовий проміжок з 2013 року і дотепер. За словами кураторки Ксенії Малих, аналізувати творчу практику художника за хронологією немає сенсу, а розвиток творчого методу відбувається одночасно в кількох напрямках.
Це перша виставка художника за кілька років. У ній глядач зможе простежити не лише розвиток практики Добрині Іванова, а й виклики, які постали перед суспільством протягом цього часу. Наприклад, робота «Автономна республіка Борщагівка» створена незадовго до подій на Майдані та війни на Сході України. На основі вуличного графіті художник розробляє фантазійний, але юридично достовірний проєкт Борщагівки, незалежної від влади України.
Навіщо йти: скласти план свого автономного району та відкрити для себе молодого художника.
Black on Prussian Blue / Лія Достлєва, Андрій Достлєв, ЩербенкоАртЦентр
До 20 березня
Фото з відкриття виставки
Під час резиденції у Відні автори натрапили на великий родинний фотоархів, що належав солдату, який служив у Люфтваффе. Власник архіву брав безпосередню участь у більшості знакових подій Другої світової. Митці помітили, що окупована Західна Європа — Бельгія та Франція — була представлена переважно гарними краєвидами, архітектурними пам’ятками і приголомшливими пейзажами. А Польща, Україна, Білорусь — фотографіями землі. Ґрунт, багно, болото, розбиті земляні дороги зазвичай займали щонайменше дві третини кадру, в той час як будинки і дерева тулилися десь вгорі, далеко від фотографа.
«Щоб показати цей погляд на східноєвропейські землі через оптику винуватців, ми відтворили фотографії окупованих територій, викладаючи їх власне землею на білому папері. Земля у цьому проєкті стає символом того, через що відбуваються війни, і водночас є присутньою у дуже буквальному, фізичному сенсі. Натомість блакитні плями замість неба відсилають до слідів, що залишилися після газу Циклон-Б в газових камерах», — коментують Лія Достлєва та Андрій Достлєв.
Таким чином, художники продовжують працювати з пам’яттю та травматичними подіями минулого і сучасності. В матеріалі Yabl ми писали про роботу художників, яка присвячена Голодомору.
Навіщо йти: побачити оптику винуватців, оцінити погляд на східноєвропейські землі та знайти знайомі краєвиди.
«Розкопки майбутнього» Миколи Рідного, Voloshyn Gallery
До 14 березня
Микола Рідний, «Сліпа пляма», 2015
Микола Рідний останніми роками працює з темами мілітаризації суспільства, війни та насилля. «Розкопки з майбутнього» представляють нові та вже добре відомі твори — «Сліпа пляма» (2015) та «Поступова втрата зору» (2017). «Сліпа пляма» — спільний проєкт Сергія Жадана та Рідного, присвячені поглядам на війну на Донбасі. Рідний знайшов фотографії в мережі та покрив їх чорним спреєм, заливши тільки маленьке «віконце». Цей проєкт критикує погляд ЗМІ — спрощений, залежний від контексту. Поезія Жадана ж розповідає індивідуальні історії, показуючи обличчя війни не через предмети, а через людські життя.
В новій серії графічних зображень художник замальовує тези та думки теоретиків, як то Владислава Стржемінського, Мішеля Фуко та Брайана Массумі, перетворюючи їх на ребуси, що треба розгадати глядачу.
Художник двічі був у національному павільйоні України на Венеціанській бієнале (2013, 2015), а також фігурував в основному проєкті бієнале «All the World’s Futures» (2015).
Навіщо йти: розгадувати ребуси та побачити «Сліпу пляму», яка експонувалась на Венеційській бієнале.
Олеся Трофименко «Приховане», The Naked Room
До 17 квітня
Фрагмент роботи художниці
The Naked Room представляє першу за тривалий час персональну виставку Олесі Трофименко — серію живописних полотен із елементами вишивки.
Важливим у цій серії є також поєднання реалістичного живопису, що тривалий час був інструментом переважно академічного мистецтва, та ручної вишивки, яка в українській культурі традиційно вважається декоративно-ужитковим ремеслом. Поєднані у роботах Олесі, ці техніки набувають нового сенсу та звільняються від стереотипних асоціацій.
За основу полотен Олеся бере знайдені зображенням (так звані found images): фотографії друзів та знайомих з власного архіву, світлини з соціальних мереж, інтернету та кадри з телебачення.
Навіщо йти: позбутись стереотипів про вишивку та перевірити, чи немає ваших фото з інстаграму на полотнах художниці.
«Спокуси Ієронімуса Босха ІІ. Дослідження та реставрація», Музей Ханенків
До 30 квітня
Триптих «Спокуси Святого Антонія»
Богдан Ханенко придбав триптих як оригінальний твір Ієронімуса Босха. Вже у 1927 році науковці музею визнали картину копією. Після низки досліджень співробітниці виявили, що триптих виконали співпрацівники художньої майстерні Босха приблизно у 1520-ті роки, невдовзі після того, як славетний майстер пішов з життя.
Тепер твір повернувся в Музей Ханенків після реставрації. «Образи Босха, розтиражовані тепер глобальною мережею на безліч цитат і стікерів, можна розглядати як архетипи найсучаснішого мистецтва», — говорять куратори виставки. Приходьте переконатись в актуальності Босха та освіжити пам’ять про колекцію Ханенків.
Навіщо йти: розглядати Босха (ну добре, його копію) і знайти свою спокусу.
M17 Sculpture Prize: Roots and Pollen
До 28 березня
Робота Михайла Алєксєєнка
М17 чи не єдиний арт-центр, який працює зі скульптурою — чи то в VR та AR, чи то у фізичному просторі. Що ми уявляємо, коли думаємо про скульптуру? Тіло в мраморі, зліпки облич, пам’ятники на вулиці? Виставка в М17 зможе змінити ваші уявлення — об’єкти тут створені з кришталю, яскравих лампочок, різних тканин та навіть моху.
Детальніше про експонати Yabl розповідав у своєму матеріалі.
Після оголошення переможців виставку продовжили до кінця березня, тож ви тепер знатимете, кого журі обрали найкращим. Переможцем став проєкт Михайла Алєксєєнка про кришталеві мрії своєї померлої бабусі — він зібрав кришталь, який зберігався у квартирі, та створив з нього скульптуру. «Дивним чином модуль радянської архітектури, особливо сталінського ампіру, збігається з модулем в утилітарних речах. Силует вибудуваних з кришталю об’єктів нагадує шпилі будинків та купола православних храмів. Як і шпиль, що височіє високо на фоні неба, кришталь у серванті такий само недосяжний, хоч і немовби завжди був зовсім поруч», — коментує митець.
Навіщо йти: ви маєте нарешті побачити кришталь з серванту в дії.